Последние сообщения блогов

Друга світова війна розпочалася в тяжкий для України час. Внаслідок жорстоких сталінських репресій тридцятих років, штучно зорганізованого голоду та масового знищення національно свідомої української інтелігенції, організовані українські національні сили на підсовєтській Україні були повністю розгромлені. Вони були зліквідовані також у Карпатській Україні після того, як за згодою Гітлера її зайняла у березні 1939 року Мадярщина.

У вересні 1939 року, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, з 23 серпня цього ж року, совєтські війська окупували Західну Україну. Ця окупація призвела до повної ліквідації українських підпільних політичних партій, які існували під польською владою.

Діяльність українських політичних партій була заборонена не лише совєтською окупаційною владою. Також гітлерівська Німеччина заборонила всяку політичну діяльність, як на українській території на Захід від Сяну і Бугу, так і на еміграції (в Німеччині, Польщі, Чехії, Словаччині).

Таке ставлення нацистської та совєтської диктатур до українського національного руху, як і територіально-політичні зміни на українських землях не мали, однак, значного впливу на підпільну Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Створена націоналістичною молоддю у 1929 році, ОУН не переставала діяти й боротися за відновлення Української Самостійної Соборної Держави нелегальними засобами. Бо якщо легальні партії й організації потребували законного визнання й дозволу на існування, нелегальна ОУН, метою якої була боротьба проти всіх окупантів України, цього не потребувала.

Нова міжнародна обстановка і назріваючі від якогось часу протиставності (Край-еміграція, молодь-старші, як теж застереження до деяких людей у Проводі, тощо) викликали у провідних колах ОУН на еміграції концепційні розбіжності щодо політики, тактики і складу Проводу Українських Націоналістів (ПУН), які призвели до розламу. Молоді активісти на еміграції і члени Крайової Екзекутиви в Україні, згуртовані довкола Степана Бандери, покликали до життя в лютому 1940 року Революційний Провід ОУН. У квітні 1941 року на 11 Великому Зборі ОУН Степана Бандеру було затверджено головою революційної ОУН.

Тому, що якась частина членів на еміграції залишилася по боці ПУН, очоленого полк. Андрієм Мельником, від лютого 1940 року заіснувало фактично дві різні організації, які мали однакову назву - ОУН (відтоді їх популярно називали "бандерівцями" й "мельниківцями").

Революційна ОУН (ОУН-Бандери) поставила собі за мету радикалізувати і поширити боротьбу за самостійність України, включно із збройною боротьбою, та намагалася створити спільний фронт усіх поневолених Совєтською Росією народів.

Одне з рішень ІІ Великого Збору з квітня 1941 року говорило, що ОУН "продовжуватиме всіма силами революційну боротьбу за визволення українського народу без огляду на всі територіально-політичні зміни, які зайшли б на терені Східньої Європи", отже і у випадку німецької окупації. У травні 1941 року ОУН-Бандери вирішила, що, на випадок війни Німеччини проти СССР, "на звільнених від московсько-большевицької окупації частинах української землі, не ждучи на ніщо, ОУН проголошує будову Української Держави, встановлює владу, яка має зорганізувати державне життя в усіх ділянках та керувати ним".

Це рішення мало бути реалізоване без огляду на політику і плани німців та без їхньої згоди. Німецькі архівні документи підтверджують, що лише ОУН-Бандери мала наперед розпрацьовані концепційні заложення і плани на випадок війни на Сході Європи, які автоматично вели до виникнення опору окупантам. Для реалізації своїх планів ОУН-Бандери таємно приготовила на Заході декілька тисяч своїх членів, які мали пробиратися на українську територію зараз же після переходу фронту.

Гітлерівська Німеччина напала на Совєтський Союз 22 червня 1941 року. ОУН-Бандери приступила негайно до реалізації своїх планів, проголосивши у Львові 30 червня 1941 року відновлення Української Самостійної Держави. Зформування уряду було доручено Ярославові Стецькові. Заскочені, німці почали репресії: 5 липня вони заарештували Степана Бандеру і депортували його до Берліну. Тоді ж ув'язнили кількох членів Українського Національного Комітету у Кракові.

У Львові німці спочатку ізолювали усі заходи в напрямі створення української влади, а 9 липня заарештували і депортували до Берліну Ярослава Стецька, голову Українського Державного Правління. Бандера і Стецько відмовилися у Берліні відкликати проголошення Української Держави, і їх остаточно ув'язнено в концентраційному таборі Саксенгавзен, де вони перебували до кінця вересня 1944 року.

Перейшовши у підпілля, ОУН-Бандери вирішила розпочати психологічну, організаційну і військову підготовку до збройного опору і ширшого повстання проти німців. Уже на початку серпня СД (поліція безпеки) і гестапо стверджували у своїх звітах з окупованих територій Сходу, "що носієм ворожих течій між українцями є, як і раніше, група Бандери".

Від липня-серпня 1941 року розпочалися систематичні арешти членів і прихильників ОУН-Бандери. У вересні проведено масові арешти в Україні і на еміграції: десятки й сотні членів цієї організації опинилися в тюрмах і концтаборах. За атентати проти представників влади німці розстрілювали закладників. Наприклад, у Львові за вбивство офіцера міліції М.Севдеги розстріляно близько 100 закладників із середовища ОУН-Бандери, а між ними А. П'ясецького, члена уряду, що його творив Я.Стецько.

За короткий час німці окупували всю Україну, її територію поділено: Галичину, Засяння і Холмщину прилучено до Генеральної Губернії, що була створена з частини польської території. Одесу, Миколаїв із територією між Дністром і Бугом Гітлер віддав Румунії. З Волині і центральної України створено німецьку адміністративну одиницю п. н. "Райскомісаріат Україна". Східна територія України належала до військової зони.

Разом з пересуванням фронту на схід ОУН-Бандери поширювала свою діяльність на центральні і східні території. Молодь масово вступала в її ряди. Із документів, що попали німцям у руки, та із зізнань арештованих вони довідалися, що ОУН-Бандери приготовляє загальне повстання. Поліція безпеки видала 25 листопада 1941 року таємний наказ арештовувати всіх активістів руху Бандери і після допитів розстрілювати їх безслідно як грабіжників (а не як політичних).

Окрім цього наказу і посилених арештів, а також прилюдних страт, переважно через повішання, членство ОУН-Бандери постійно зростало. Зимою розпочалися на Волині військові вишколи молоді, зокрема підстаршин. Провід ОУН-Бандери видав наказ робити запаси і готувати зброю. Одночасно проведено акцію проти здачі харчових контингентів німцям та висилки людей на працю до Німеччини.

У квітні 1942 року II конференція ОУН-Бандери постановила не витрачати енергії народу на дрібну партизанщину, але приготувати широкий повстанський рух. Тому в постановах було сказано: "Свою політику ми будуємо:

а) на творенні й розбудові власних революційно-політичних сил;
б) на самостійницькій, ні від кого незалежній всеукраїнській політиці революційної боротьби;
в) на використанні всіх можливостей і сил, що сприятимуть постанню Української Держави. Зокрема на створенні широкого фронту боротьби поневолених народів Сходу й Заходу Європи;
д) московсько-большевицькій міжнародній концепції – Інтернаціоналу й німецькій т. зв. "Новій Європі" ми протиставляємо міжнародну концепцію справедливої національно-політично-господарської перебудови Європи на засаді вільних національних держав під гаслом - "Свобода народам і людині!".

Незважаючи на дальші постійні арешти по всій Україні, ОУН-Бандери почала творити у квітні-травні 1942 року малі озброєні групи національної самооборони на північно-західних землях України. Це підтверджує таємне німецьке повідомлення з окупованих територій Сходу (ч. 26), яке каже, що "Рух Бандери перейшов останнім часом щораз то більше до методів активної боротьби. Вже в травні було встановлено, що рух Бандери серйозно займався створенням бандитських груп, зокрема в західній частині України. У червні 1942 року встановлено існування їх банди також в околиці Кам'янця-Подільського".

У поширюваних серед населення виданнях і листівках (летючках), які попадали німцям у руки, ОУН-Бандери писала в червні 1942 року, що від початку війни в Україні нічого не змінилося, на місце одного тоталітаризму прийшов другий, проти якого треба боротися. Проголошення відновлення Української Держави 30 червня 1941 року показало світові, що українці мають свою концепцію і готові боротися проти всіх, "хто хоче перемінити нашу країну в колонію, а наш нарід у невільників. Українці будуть боротися за власну державу, а не за "Нову Європу", ОУН-Бандери постійно закликала українців готуватися до збройної боротьби.

Впродовж літа 1942 року малі озброєні групи націоналістів проводили лише незначні операції, атакуючи засоби зв'язку і шляхи сполучення, малі німецькі відділи, склади постачання та господарські підприємства.

У жовтні малі відділи почали зливатися у великі військові частини. Ці з'єднання, створені Проводом ОУН-Бандери, прийняли назву Українська Повстанська Армія (УПА) Офіційною датою створення УПА прийнято 14 жовтня 1942 року.

Створення в половині жовтня першого великого з'єднання українських націоналістів підтверджує таємний звіт штабу німецької армії з 16 жовтня 1942 року, в якому сказано, що озброєні групи націоналістів перший раз згуртувалися в околицях Сарн в одну велику частину, яка постійно поповнялася.

Отже, на Поліссі дрібні озброєні групи злилися під командою військового референта Крайового Проводу ОУН-Бандери північно-західних земель Сергія Качинського-"Остапа", а на Волині під командою сотника Івана Перегійняка-"Довбешки"-“Коробки". Ці та інші частини, які творилися в районах Колок, Пустомитів і Крем'янця, негайно перейшли до військових занять великими з'єднаннями, щоб приготувати до більших операцій.

У цей час німці, які ще не дуже розрізняли націоналістичних партизанів від совєтських, уже зазнавали немалих втрат. Згідно з їхніми звітами, в останній тиждень листопада 1942 року відбулося 150 атак лише в районах Рівне-Житомир. Активність повстанців і партизанів перешкодила "охопленню" німцями зерна. Якщо в районі Рівного заготівля 1942 року охопила 80-100%, то в інших районах вона дуже зменшилася: 28% в районі Пінська, 32-35% в районі Костополя, 25-30% в районі Сарн.

Ряди УПА безнастанно зростали, молодь масово голосилася на заклик ОУН-Бандери. На початку лютого 1943 року УПА розпочала широкі воєнні операції з метою усунути німецькі залоги й адміністрацію з районів, віддалених від великих міст, та одночасно проти совєтських партизанів, які ставилися дуже вороже до самостійницьких змагань українців та винищували українських патріотів.

Під кінець літа і восени 1942 року керівництво українського революційного руху поширювало заклик до совєтських партизанів, в якому їх заохочувалося не боротися за повернення совєтського режиму, бо "московський і німецький режими собі подібні, як дві краплі води". Партизани не повинні служити жодній із них, а прилучитися до національно-революційного руху і боротися проти наїзників у рядах масової національної організації "за повну свободу і самостійність держав поневолених народів... Геть Гітлера і Станіна!”

Першою більшою акцією УПА було захоплення Володимирця 7 лютого 1943 року і звільнення з тюрми в'язнів. Під час одного з більших боїв з німцями 22 лютого згинув біля Висоцька командир "Довбешка"-"Коробка". В лютому і березні відділи УПА очистили від совєтських партизанів ліси в околицях Сарн, Столина, Володимирця, Цуманя. У березні під час бою з німцями в Оржеві згинув командир Остап. У бою німці втратили 60 убитими.

Інший відділ УПА розбив табір полонених у Луцьку та збірний пункт людей з Дніпропетровщини, яких везли на роботи до Німеччини. Відділ УПА, який перебував у Людвиполі, відбив кілька наступів частин СС-ів силою 3500 вояків (тоді згинуло 58 есесівців). У квітні відділи УПА наскочили одночасно на в'язниці в Луцьку, Дубні, Ковелі, Горохові, Крем'янці, Любачівці і звільнили усіх в'язнів.

Основою ідеологічних унапрямлень УПА завжди були ідеологічні позиції ОУН-Бандери, Третя конференція цієї організації, яка відбулася з 17 по 21 лютого 1943 року, стверджувала, що “сучасна війна на Сході, що її розпутано в ім'я імперіалістичних інтересів німецького націонал-соціалізму та московського большевизму... це в першу чергу війна з приводу України, яку обидва імперіалізми трактують у своїх загарбницьких планах як центральну проблему їх імперіалістичної політики на Сході Європи та базу для дальших підбоїв... Тому для українського народу являється невідкличною вимогою вести боротьбу проти обох імперіалізмів на платформі власних сил, а в основу своєї співпраці з другими народами класти їхнє визначення нашого права на власну державу і на цій площині шукати спільних інтересів західних і східних народів у спільній боротьбі проти німецько-московського та інших імперіалізмів”.

У першій половині квітня відділи УПА зовсім звільнили в боях численні райони Волині (Мізоч, Остріг, Шумськ, Крем'янець, Верба). Тоді німці кинули проти УПА одну дивізію, зложену з двох полків мадярів, полку німецьких СС-ів та полку узбеків і казахів. Після триденних боїв німецькі частини мусили відступити. У квітні очищувальні операції УПА поширилися на Поділля (Ярмолинці, Проскурів, Кам'янець-Подільський), де створено нові відділи УПА.

Один із німецьких урядовців на Волині звітував на початку квітня 1943 року, що на північ від лінії Київ-Рівне-Ковель-Берестя, крім совєтських партизанів, є також націоналістичні партизани, число яких постійно зростає. Вони опанували повністю територію на південь від вказаної лінії. Націоналістичні партизани атакують у білий день, нападають також на поїзди, визволяють людей, яких везуть на працю до Німеччини. Урядовець Шенк далі пише у своєму звіті, що... "у багатьох уже нема жодної німецької адміністрації”, в районі Рівного всі тартаки спалені, і біля 400 урядовців і робітників згинуло.

Також райхскомісар Еріх Кох (кат України, який помер на 90-му році життя у 1986р. у польській тюрмі, бо Москва не погодилася, щоб його судили в Україні) писав у своєму звіті з 4 квітня 1943 року, що на Волині тільки два райони вільні від "банд". Він звітував, що "національні банди дуже небезпечні, зокрема в околицях Кам'янець-Костопіль-Рівне". Урядовці райхскомісаріату виготовили карти Волині і Поділля, які виявляють, що в квітні 1943 року німці втримувалися переважно лише у великих містах і деяких районних центрах, а села вже були під контролем українських повстанців (за винятком південних частин Поділля і подекуди Волині).

Німецький генеральний комісар Волині й Поділля повідомляв Берлін, що тоді, коли на півночі його регіону знаходилися "совєтські банди”, то на заході і півдні Волині панували "національні банди", зокрема в районах Горохів, Любомиль, Дубно, Луцьк, Крем'янець. "Це вже можна говорити про повстання", - писав він у своєму звіті.

Лише в квітні в боях проти УПА згинуло біля 600 німців. Від куль УПА згинув на шляху Ковель-Рівне 2 травня 1943 року шеф німецьких штурмових партійних відділів СА Віктор Лютце.

Німці звітували до Берліну, що вони втратили контроль над величезними просторами Волині, Поділля і Житомирщини. У цих трьох областях вони втратили 32% орної землі (біля 75% на самій Волині), від 28% до 52% достави худоби тощо. Були це наслідки активності переважно націоналістичних повстанців, які вже розпоряджали навіть тяжкими скорострілами та гарматами (за винятком північних районів, де діяли також совєтські партизани).

УПА одночасно провадила бої проти совєтських партизанів, не допускаючи їх на територію, яку вона контролювала, та відтискаючи їх постійно на північ, у поліські болота. У квітні 1943 року УПА начисляла від 8 до 10 тисяч вояків, а в червні - біля 22 тисяч. Крім УПА, в цей час існувало ще два інші українські партизанські відділи.

Весною 1942 року зформувався на Волині незалежний відділ партизанів під проводом Тараса Бульби-Боровця. Бульба-Боровець командував раніше, від серпня до листопада 1941 року, з'єднанням "Поліська Січ", яке було озброєне німцями (вермахтом) і мало за завдання очищувати ліси від залишків Червоної армії та парашутистів. На домагання СД вермахт мусів "Поліську Січ" розв'язати і роззброїти, що й сталося 15 листопада 1941 року. Члени відділу розійшлися по домівках. Навесні 1942 року Бульба-Боровець створив із колишніх членів "Поліської Січі" партизанське з'єднання.

Надіючися прихилити Бульбу-Боровця до співпраці, Головне Командування совєтської армії вислало до нього в серпні 1942 року делегацію. У жовтні він погодився на нейтралітет між його і совєтськими партизанами, який тривав понад шість місяців. Бульба переговорював також із СД у листопаді, але в цих переговорах він стояв на національних позиціях і гостро виступав проти німців.

У цей час створилося на Волині із малих груп самооборони з'єднання ОУН-Мельника. Один із цих відділів, коротко після створення, був наскочив під кінець січня 1943 року на в'язницю в Дубні.

Навесні 1943 року з'єднання Бульби-Боровця мало від 4 до 6 тисяч людей, а відділи ОУН-Мельника від 1000 до 3000 людей. У липні-серпні, під час об’єднуючої акції, зарядженої Головною Командою УПА, обидва з'єднання були примушені влитися до УПА, або відійти з теренів її діяння. Бульба залишив при собі малий відділ людей і від липня 1943 року почав називати свою партизанську групу "Українська Народна Революційна Армія" (УНРА).

У травні німці розпочали ряд наступальних операцій проти УПА, спочатку в районі Горохова, потім в інших районах, з допомогою численних відділів поліції, шуцманів, війська. Бої біля Колок, де було п'ять шпиталів УПА, тривали три дні. Між убитими був теж поручник Василь Івахів -"Сонар", шеф штабу УПА. Вночі з 23 на 24 червня відділи УПА підірвали залізницю на шляху Рівне-Сарни і заатакували військовий поїзд, знищивши близько 150 есесівців і членів СД.

У червні наступом проти УПА командував ген. Гінцлер, у липні - фон дем Бах. В офензиві фон дем Баха взяло участь 10000 німецьких і польських поліцаїв і жандармів, 10 моторизованих батальйонів з артилерією, 50 танків і панцерних авт та 27 літаків. Помимо цих операцій, атаки українських повстанців на німецькі опірні пункти, як про це звітовано на нараді головного командування вермахту в Україні з заступником райскомісаріата в Рівному 16.09.1943, не припинялися, а збільшувалися: 295 у липні, 391 у серпні, 682 саботажі на залізниці у липні, 1034 у серпні; 119 атак на господарські об’єкти в липні, 151 у серпні. Кабелі зв'язку між владою Райху і фронтом, між Рівним і Житомиром були безнастанно перетинані.

Відділи УПА активізувалися також у районах Житомира і Києва, в лісах Чорнобиля, а також в Галичині, де вони спочатку виступали під назвою відділів Української Національної Самооборони.

Під час каральних акцій внаслідок дій УПА гітлерівські війська нищили українські села, часто разом із мешканцями. Побіч УПА завжди діяла ОУН-Бандери та її збройне підпілля. Сотні членів цієї організації й українських патріотів німці розстрілювали й вішали прилюдно по містах України. В Галичині восени 1943 року за кілька місяців німці стратили, за неповними підрахунками, 1570 українських патріотів, членів ОУН і УПА.

Але й німці зазнавали втрат: тисячі німців гинули від куль українських повстанців і членів руху опору. За неповними даними, під час боїв у липні, серпні і вересні вони втратили на Волині понад 3000 убитими, УПА втратила 1237 вояків і старшин убитими і раненими; у жовтні і листопаді німці втратили понад 1500 убитими, УПА втратила 434 особи.

Російсько-совєтська влада пильно слідкувала за зростом ваги й сили ОУН-Бандери. Рішивши боротися всіма силами проти впливів цієї організації серед населення України, вона вже на самому початку війни розпочала шалену пропаганду проти українських націоналістів, як на окупованій території, так і в СССР і серед західних союзників.

Уже в першому числі газети "За Радянську Україну" від 31 липня 1941 року, що її почало видавати головне командування південно-західного фронту для окупованої частини України, українських націоналістів представлено як зрадників українського народу та прислужників Гітлера і гестапо.

У статтях, підписаних О.Корнійчуком, С.Сокільським, К.Поденником, говорилося, що Бандера і його уряд "брали накази від Гітлера". Виступаючи в першому числі газети проти "жовто-блакитної банди", Корнійчук писав, що "свободолюбний український народ має для неї і для Степана Бандери єдину відповідь - смерть...".

Ця ненависницька пропаганда, основана на неправді й абсурдних вигадках, продовжувалася впродовж дальших місяців війни. Нацисти зі свого боку повели подібну пропаганду. Але вони твердили навпаки: в їх уяві діяльність ОУН і УПА були інспіровані Москвою і большевиками!

Під час наступу проти УПА влітку 1943 року німці скидали з літаків листівки, в яких було сказано, що "Москва дає накази ОУН” та що "в проводі ОУН сидять агенти Москви, що отримують і виконують накази кровожерного Сталіна і його жидівських опричників". Це звернення до населення закінчувалося реченням; "ОУН і большевизм - це одне, тому вони мусять бути знищені!”.

В іншій летючці, підписаній фон дем Бахом, сказано, що "червоні волоцюги” поширюють відозву маршала Василевського, "де в імені масового вбивці з Вінниці і Катиня червоного товариша Сталіна, урочисто признано українського вожака бандитів Бандеру старшим большевиком совєтської України... У відповідному часі він (Бандера) і його саботажники будуть у днях перемоги Європи покарані спільно з комуністичними бандитами".

Знову ж совєтська пропаганда, як звичайно, далі твердила навпаки. У зверненні Президії Верховного Совєту УССР, Совєту народних комісарів і ЦК КП(б)У до населення України з 21 травня 1943 року сказано: "що ватажки націоналістичної банди... - прямі агенти Гітлера". А далі: "Вони хочуть, щоб Радянська Україна порвала теперішній союз російським, білоруським та іншими народами СССР і виділитися в окрему державу... Вони хочуть таким чином перетворити Україну в колонію німецького імперіалізму... Нехай буде відомо всім, кого втягнули в озброєні банди українсько-німецьких націоналістів, що справжні партизани нещадно знищують німецько-фашистських загарбників... ".

УПА була побудована за принципом регулярної армії, в її відділах панувала військова дисципліна. На самому початку усіма відділами командував Клим Савур-Клячівський. Перший штаб УПА знаходився на північному заході, на Волині, в районі Костополя. Він складався в дійсності з членів військового штабу ОУН-Бандери північнo-західного краю, який перетворено в штаб УПА. Шефом штабу був Василь Івахів - "Сонар". Після його смерті (13.5.1943) на цей пост покликано колишнього старшину армії УНР полковника Леоніда Ступницького-Гончаренка, який не був членом ОУН. Два інші не члени ОУН сповняли головні пости в штабі УПА: полк. М.Омелюсік, керівник оперативного відділу, і полк. Литвиненко, керівник розвідки.

УПА поділялася на три групи, які відповідали трьом воєнним округам (ВО); група Північ (командир Дубовий), група Північний Захід (командир Рудий), група Південь (командир Еней). Із формуванням нових відділів на Волині й Поліссі та поширенням її діяння влітку 1943 року на інші терени, початкова структура УПА зазнала змін.

У серпні 1943 року відбувся ІІІ Надзвичайний Великий Збір ОУН, на якому головою центрального Бюро Проводу ОУН обрано Романа Шухевича (25 серпня). Восени 1943 року Головний військовий штаб Центрального Проводу ОУН, яким від весни керував Роман Шухевич, переорганізовано у Головний військовий Штаб УПА і створено пост Головного командира УПА. Переорганізація керівництва УПА тривала до кінця листопада 1943 року. З кінцем листопада Р.Шухевич почав виконувати обов'язки Головного командира УПА під псевдонімом Тараса Чупринки, а О.Перебийніс перебрав пост виконуючого обов'язки шефа Головного військового Штабу.

Обидва були остаточно затверджені на своїх постах 27 січня 1944 року.

У 1944 році організаційна структура УПА вже була устійнена. Територія дій УПА була поділена на три краї: Північний край (Волинська й Житомирська області), Західний край (Львівська, Тернопільська, Станіславівська, Чернівецька й Дрогобицька області) і Південний край (Вінницька і Кам'янець-Подільська області). Сили УПА були поділені на три, зглядно чотири територіальні одиниці (групи): УПА-Північ (Полісся, Волинь, Житомирщина), УПА-Південь (Вінницька і Кам'янець-Подільська області), УПА-Захід (Холмщина, Засяння, Галичина, Карпати, Буковина) і УПА-Схід, до якої належали центральні й східні землі України. Ця остання одиниця УПА не мала остаточної структури і не існувала довго. Першими командирами УПА були: УПА-Північ: Роман Клячківський - полковник "Клим-Савур"; УПА-Південь Омелян Грабець, полк. "Батько"; УПА-Захід: Василь Сидор, майор "Ростислав Вишитий", "Шелест".

Територіальні краї УПА ділилися на Воєнні Округи, а саме: УПА-Північ: 1. ВО "Турів", УПА-Північ: 2. ВО "Заграва", 3. ВО "Волинь-Південь"; УПА-Південь: 1. ВО "Холодний Яр", 2. ВО "Умань", ВО "Вінниця", УПА-Захід: 1. ВО "Лисоня", 2. ВО "Говерла”, 3. ВО "Чорний Ліс", 4. ВО "Маківка", 5. ВО "Буг", 6. ВО "Сян".

Але цей поділ найдовше зберігся на терені дій УПА-Захід, до якої належало шість ВО, а саме: 1. ВО Львів-місто, 2. ВО Львівська область. 3. ВО Тернопільська область, 4. Станіславівська область, 5. ВО Дрогобицька область, 6. ВО Перемищина і Лемківщина

Головний командир УПА мав у своєму розпорядженні і Головний військовий Штаб (ГВШ), який складався з наступних відділів: 1. оперативного, 2. розвідувального, 3. вишкільного, 4. організаційно-персонального, 5. тилового, 6. політично-виховного. Цю структуру мали також Крайові військові Штаби (КВШ). Шефові ГВШ була підпорядкована Служба зв'язку з краями, групами й ВО. При ГВШ й підпорядкованих штабах був організований Український Червоний Хрест, який управляв шпиталями УПА.

У боротьбі проти УПА німці вживали дуже часто східні батальйони, що були сформовані з колишніх совєтських військовополонених - вірменів, грузинів, росіян, узбеків, казахів, татар та інших. Починаючи від червня 1943 року Головне командування УПА поширювало серед них звернення у формі летючок, закликаючи їх не воювати проти УПА і переходити на бік повстанців. У листівках пояснювалося цілі боротьби проти обох імперіалізмів.

Ця акція дала несподівані наслідки. Добровольці згаданих батальйонів десятками переходили "до лісу". Тому у серпні 1943 року при УПА були створені національні відділи вірмен, грузинів, узбеків, казахів, татар і литовців. Найчисленнішими були відділи литовців і грузинів. Національні відділи при УПА (всіх 15) проіснували до кінця війни. Лише азербайджанський відділ при переході фронту влився до червоної армії. Інші було розв'язано в травні 1945 року.

Численні італійські, мадярські і німецькі дезертири часто користали з допомоги УПА, щоб дістатися до своїх країн. Дехто з них включився до УПА. В рядах були також жиди - як звичайні вояки або лікарі. В УПА працював, наприклад, також бельгієць Альбер Газенбрук, який отримав псевдо "Західний”. Як член відділу пропаганди він служив диктором французьких і англійських радіопередавань радіостанції "Вільна Україна". Коли у березні 1945 року радіостанцію було викрито, Газенбрук був заарештований і опинився з численними українцями в концтаборі на Воркуті. Звільнений після смерті Сталіна у 1953 році, він повернувся до Бельгії.

Були в УПА і росіяни, які в цей спосіб врятували своє життя. Між ними можна назвати ген. П.В.Сисоєва, професора академії в Москві, командира 36-го армійського корпусу. Після втечі з табору полонених він вступив до УПА як українець під прізвищем Петро Скирда (див. "Огонек”, ч. 23, травень, 1964).

У жовтні і листопаді УПА провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти совєтських партизанів. У боях з німцями вона втратила 414 вояків, втрати німців - 1500 вояків. Німецький генерал (СС-ґрупенфюрер) Бергер писав 21 жовтня, що вся Волинь знаходиться в руках українських повстанців.

Тарас Бульба-Боровець почав у цей час переговори з німцями, щоб отримати від вермахту допомогу для своєї УНРА (декілька тисяч осіб) для боротьби проти совєтських партизанів. У половині листопада німці його запросили до Луцька на переговори, потім до Варшави. У Варшаві, запевняючи його, що лише Берлін компетентний взяти остаточне рішення щодо допомоги і співпраці, вони переконали його поїхати в супроводі офіцера СД до Берліну. Там його арештували й посадили до концтабору Заксенгавзен. Його УНРА через деякий час перестала існувати.

Німці провели ще кілька наступів проти УПА в Галичині, зокрема в Карпатах. Під час боїв у вересні в горах між Суходолом і Липовицею згинуло біля 200 німців. У жовтні і листопаді бої проти німців відбувалися в різних місцевостях Галичини, на Уманщині, Вінниччині, у Карпатах (зокрема на відтинку "Чорний ліс" на Станіславівшині та біля Самбора) Під час боїв згинули сотні німців (напр., 160 під Недільною, коло Самбора).

21 та 22 листопада 1943 року з ініціативи українців відбулася в лісах біля Житомира Конференція поневолених народів Східньої Європи й Азії, в якій взяли участь делегати різних національностей (переважно тих, які мали свої відділи в УПА). Конференція засудила обидва воюючі між собою імперіалізми, які "заперечують право народів на їх вільний політичний і культурний розвиток у самостійних національних державах та несуть усім народам політичне, соціальне і культурне поневолення у формі гітлерівської "Нової Європи" чи большевицького СССР" та вирішила продовжувати боротьбу зі спільним ворогом. Конференція вітала "героїчну боротьбу народів Західної і Середньої Європи проти німецького імперіалізму" і заявила "свою повну солідарність у цій боротьбі".

У боротьбі проти УПА були використані на Волині й Галичині також війська німецьких союзників, зокрема мадярів. У 1943 році мадяри почали входити в контакт з українцями, щоб домовитись про нейтралітет. На їх пропозицію, в таємниці перед німцями, відбулися в грудні 1943 року переговори у Будапешті, куди прибула з Галичини у мадярському літаку делегація ОУН-Бандери на чолі з Мироном Луцьким. У висліді переговорів дійшло до порозуміння про нейтралітет (який у практиці не завжди був дотриманий) та про передачу українцям військового виряду і складів зброї. З мадярського боку у переговорах брав участь ген. Шомбателі, шеф генерального штабу.

У боротьбі з німцями УПА зазнавала значних втрат. У грудні згинув шеф штабу УПА-Південь командир Антон. Курінь під командою Крука зазнав поразки біля Борщева. Зате біля Лисогірки, в районі Кам'янця-Подільського, відділ УПА розбив німецьку колону і здобув багато зброї.

Продовжуючи наступ, совєтська армія ввійшла вглиб території дій УПА. У половині січня 1944 року вона дійшла до ріки Горинь. Половина території дій УПА опинилася під совєтською окупацією.

Із зайняттям Києва совєтською армією почався новий період боротьби УПА. У Києві були масово поширені листівки УПА, які говорили про те, за що вона бореться. Незабаром відбулися перші оборонні бої УПА на захід від Києва, на шляху Коростень-Житомир. Відділ УПА (300 бійців) мусів оборонятися проти наступу військ НКВД і червоної армії. Дальші оборонні бої відбулися на відтинку Бердичів-Коростень із пересуненням фронту на захід бої УПА зі з'єднаннями НКВД ставали частішими.

Трудно подати точні цифри