Последние сообщения блогов
П'ятдесят років тому завершилося спорудження Каховського водосховища наДніпрі. У прадавньому українському степу, Дикому полі, як його називали нашіпращури, виникло море, площа якого - 2155 квадратних кілометрів. Булозатоплено мало не півтисячі малих і великих населених пунктів, більше статисяч гектарів плодючих чорноземів та переселено понад 50 тисяч сімей.
"Нове наше море - нове наше горе". Так народ говоре про море", - записавОлександр Довженко у своєму Щоденнику під час перебування на будівництвіКаховського водосховища. Вранці 4 жовтня 1954 р. він побував у "новомуГрушівському Куті, перейменованому на Ленінське". Це де два мальовничі села,Грушівку і Кут, подалі від Дніпровських плавнів переселили в одне на високийпагорб, аби вони поступилися місцем дну майбутнього моря. "Як же колгоспникипоставилися до ідеї моря і переселення?" - запитує у Щоденнику Довженко івідповідає: - "Проклинали усі, кого переселили, і всі, хто цей західздійснював! - не витримав голова сільради і бабахнув правду. - Усіпроклинали!"
"Цей сон переходив у дійсність майже непомітно, - читаємо уже в кіноповістіОлександра Петровича "Поема про море". - Весь Дніпровський Низ від Запоріжжядо Каховки зразу став невпізнанним. Пішов під воду Великий Запорожський Луг,потонули навіки старі хрести на дідівських кладовищах. Все, що батькам ідідам здавалося красивим від перших дитячих років, - все щезло".
Та якщо сьогодні виникає бажання дорікати Довженку за те, що він же у своїй"Поемі" наче оспівав фатальне будівництво водосховища, то це від того, що мидосі не хочемо знати, навіщо він це зробив. А в своєму Щоденнику ОлександрПетрович прямо писав: "Багаті були плавні, поетичні і несказанно прекрасні. Іот вони щезли. І жодна художня наволоч не змалювала їх на пам'ять нащадкам,боючись, мабуть, звинувачень у націоналізмі. Каховське море нічого уже нескаже нашим нащадкам про свою передісторію, ніби й зовсім її не було, нібинародилось-виникло воно в бозна-яку еру... Увесь знаменитий Запорожський Луг,чаруючі історичні запорозькі ріки, заводі й села, де люди народжувались,кохали і вмирали, - нічого не залишилося в пам'яті. Комусь так треба".
Так про море Довженкова поема чи про щось інше? Пригадайте: у ній головаколгоспу зі зникаючої Грушівки Сава Зарудний скликає усіх земляків своїх,вихідців з села. Усім їм були розіслані листи від імені дідів, батьків,братів і сестер прибути мов на похорон. Зарудний приготував для них промову:"Буде море, і наше село назавжди піде під воду. Ось тут, де матері наші щедівчатами складали колись пісні, буде дно морське. Художники, звичайно, моглиб для музеїв написати хоч би сто картин. Щоб побачили колись люди на картинахморське наше дно, так нема художників, нема. І я подумав: якщо вже невистачило в них сумління чи розуму чи що інше скувало їх убогі душі, - давайвикличу живих".
Чи це і не нас, нащадків і сущих зараз, скликає тепер Сава Зарудний? Вжетільки не задля того, аби попрощалися і ми зі своїм минулим та гіркимисльозами поплакали на його могилі. Серед тих, хто приїхав за викликом СавиАндрійовича в "Поемі про море", знайшовся один, який заявив: "Якщо згідноінструкції дане село йде на дно моря, воно піде незалежно від приїзду всіхтут присутніх або неприїзду їх. Тому навіщо особисто мене викликали? Я ж нехудожник!" На це Сава Зарудний тяжко зітхнув: "Не тільки орли-соколизлетілися до нас. Прилетіли й дрібні пташки".
Так чи не пора нам всім злетітися нарешті орлами і соколами?
Трагедія Великого Лугу
Я розмовляю з унікальним чоловіком. Це Олексій Артеменко, якому у 1954-му,коли розгорталося будівництво Каховського водосховища, було 20 років.Метикуватого хлопця запросили в помічники виконробу. Щоб побіля нікопольськихоколиць Довгалівки і Новопавлівки вирубувати осокори, дуби і верби танасипати кам'яну дамбу. А він одного ранку виліз на гребінь гранітноговідвалу, до якого з одного боку причалили навантажені глибами баржі, а зіншого під'їжджали з тими ж глибами самоскиди, і заволав: "Не руште, нечіпайте! Не треба нам ніякого моря, якщо воно поглине наші заплави й левади!"І ні в яку не залишав гребеня, затримуючи роботи. "Ты что, малохольный или сума сошел? - аж скрутився і заверещав виконроб на прізвище Попов. - Хотишь,чтобы тебя посадили, саботажник?" А далі подав команду негайно скинути хлопцягеть. Сьогодні 73-літній Олексій Іванович піднімає холошу і показує великийта глибокий шрам на своїй нозі.
- Мене тоді схопили і силоміць поволокли з дамби, - розповідає. - А якийсьводій не витримав, почав зсипати гранітні брили. Гостра брила й наздогналамою ногу, розпанахала її. Розпанахала, а мене однак тягнуть. Отак дістав япоранення, захищаючи одвічні Дніпровські плавні. Місяців зо три лікувався...
І тому з тих пір та по сьогодні, продовжує Олексій Артеменко, створенняКаховського водосховища вважаю злочином, скоєним передусім для знищеннянаціональної пам'яті та української історії, традицій і звичаїв нашогонароду, побуту і способу його життя. Затоплено не просто сотні і тисячігектарів по лівому березі Конських, а по правому Базавлуцьких та Кам'янськихплавнів, ті місця, де колись були Січі запорожців, десятки і сотні сілНижнього Дніпра. Затоплено весь Великий Луг - чарівний та благодатний світ, вякому віками формувався наш напрочуд чудовий етнос та відтворювавсянеповторний генофонд української нації.
Гадаєте, Артеменко передає куті меду? Тоді пригадайте козацьку пісню "Ой, Січ- мати, ой, Січ - мати, а Великий Луг - батько". Стосовно цієї пісні АндріанКащенко свого часу писав: "Козаки не випадково називали Великий Луг батьком,себто тим, хто давав їм життя. І справді: коли б не було Великого Лугу, то неіснувало б і запорожців. Бо чи втрималася б у ХV - ХVII і навіть у ХVIIIстоліттях на низу Дніпра невеличка християнська громада - серед численнихтатарських орд? А разом з тим Великий Луг був і місцем праці та заробітківзапорожців".
Великий Луг, що розпочинався відразу після Дніпровських порогів і сягавЛиману Великої води на сучасній Херсонщині та простирався на десятки верст уширину, Кащенко називав дивом природи. Адже ще за чотири століття до РіздваХристового з захопленням описував цю величезну, вкриту лісами та порізану іомиту протоками Дніпра низину грецький історик Геродот. Це було щось назразок, писав він, земного раю. Осокори, дуби товсті та гільчасті, верби ілози, шелюги непролазні, терники і груші, а поміж ними - річки і річечки,озера, очерет, куга і осока, острови духмяного різнотрав'я. І якщо натеперішніх лоцманських картах Каховського водосховища густо помічені лишезатоплені лісові вирубки, це далеко не все, що пропало навіки. Пропали річки,озера та острови, котрі носили неповторно гарні, чудесні й загадково-химерніімена - Ревун, Лапинка, Підпільна, Похила, Шершава, Темна, Скарбна, Сисина,Лиса, Савка, Головате, Оріхове, Лопухове, Гредчине, Домаха, Бакланове,Хомине, Кривеньке, Прищепа, Піскувате, Лебедина, Скажена, Бистрик, Нажора,Перебій, Бугай, Тарас, Цимбал, Кругляк, Щуче, Чирва, Чабанка, Шарай, ЯмаКота. Канули в Лету і козацькі назви окремих кутків плавнів - Сірківка,Паліївщина, Васюрине, Степовик, Наливач, Велика Пуща...
Це Як ціла багата і щедра країна зникла з поверхні землі - була і її нестало. Аби знали ви, скільки городини плодили Дніпровські плавні! Помідори іогірки, капусту звідси возили горами. Старожили досі розповідають, що ще вдовоєнні та перші повоєнні роки овочі родили тут як з води. А той же АндріанКащенко в оповіданні "Великий Луг" писав: "Водилися у водах Великого Лугувелетенські білуги, ліктів по 18 - три сажні - завдовжки, що ледве шестерокозаків здужували підняти одну на плечі; попід кручами, в чорториях ховалисягладкі, товстолобі соми, цілими табунами плавали осетри, севрюги та стерляді;величезні, ситі коропи та довгі і зубасті щуки виблискували проти сонцязолотою та срібною лускою; косяками грали у воді: судаки, лящі, карасі,окуні, лини, вугри, тарань, вирезуб, камбала, язь і марена, а від дрібнішоїриби ніколи не була спокійна пелена річки - так часто вона підкидалася з водина повітря. Неважко було досхочу ловити рибу не тільки сіткою та іншимпричандаллям, а навіть захожій людині голими руками. Раків же малі й дорослідрали мішками".
Чи ось що розповідав професору Дмитру Яворницькому 116-літній дід Розсолодазі згодом затопленого села Чернишівка: "А бджоли було тієї! А меду! Мед попасіках, мед і по зимівниках, мед і по бурдюгах - так і стоїть, було, улиповниках: скільки хочеш, стільки й бери. Більше всього від диких бджіл.Дика бджола, було, скрізь сидить, за нею і проходу не було. А лісу того!Бузина, свидина, вербина, дуби, грушиння. Груш, було, як напада, так хоч бериграблі та горни валки. Так і лежать на сонці, поки не попечуться. Солодкітакі були, так патока з них і тече...
А звіру та птиці? Вовки, лисиці, барсуки, олені, дикі кози, зайці, чокалки,виндихи, куниці, ховрашки так одні за одними і біжать або так і плазують потраві. Вовків така була сила, що їх кийками били, а з їхніх шкір чоботиносили та кожухи шили. Були ще й вепрі, дикі свині, такі гладкі та здорові поплавнях шниряли. Були й дикі коні: вони цілими табунами ходили. А що уже тієїптиці було, так боже праведний! Качок, лебедів, дрохв, хохітви, гусей, дикихголубів, лелек, журавлів, чайок, тетервиків, куріп'ят - так хо-хо-хо! Якпідніметься птиця з землі - сонце застеля, а як сяде на дерево, то й гілля невидно, а як спуститься на землю, то й вона, наче долівка, так і зачорніє".
І вже учениця з села Покровське колись записала спогади свого дідуся: "Встепу ж поближче до плавнів старалися сіяти жито та пшеницю. Засуха вдарить,чуємо, що десь все вигорає, а у нас ідуть дощі. Або й немає дощів, у людейземлю поб'є на карти, на тріщини такі, що в них пролазили долоні, а у насрозгорнеш пшеницю, а біля корінців волого. Чого воно так виходило, ніхто й недумав. Родить, і слава богу"...
Отож зрозуміло, що в плавнях Великого Лугу запорожські козаки не лишепереховувалися та будували свої Січі. З Великого Лугу і його околиць вонимали для себе не тільки харчі, а ще й прибутки за продажі лишків. Вивозили їхдо Цісарщини, зграями прибували сюди крамарі з Польщі, Московщини, Німеччинита Туреччини. Причому, як писав А. Кащенко, "про запаси їжі для себе мусивдбати кожен курінь, і щоб козаки не збиралися гуртом до наймиліших їм урочищ,курінні отамани раз на рік тягли жеребки, кому де ловити рибу й полювати". Ідалі Кащенко свідчить, що "запорожське товариство обережно та розумнокористувалося багатствами Великого Лугу - не винищувало дрібної риби, не биломолодої дичини". А в останні дні існування своєї Січі - у 1775 році - "ізсльозами на очах та нудьгою в серці покидало Великий Луг".
- Прощай, батьку, Великий Луже, - сказали козаки. - Не звели ми тебе,зберегли, не зведе й ніхто, поки світ сонця...
На це надіялися запорожці, та не по-їхньому, як ми тепер знаємо, вийшло.Нищення, плюндрування Лугу почалося, ще коли у кінці 1932 року перегородилиДніпро Дніпрогесом. Саме невдовзі після цього місцями там і тут у плавнях, намілководді, вперше і почав "цвісти" Славутич. Чому, з якої речі? А з тієї, щоДніпровські пороги з давніх давен правили за бездоганний і безвідмовнийприродний механізм очищення і збагачення киснем дніпрової води. У протоки,озера і річки плавнів фактично надходила чиста, як божа роса, джерельна вода.Вона була чистішою і безпечнішою, набагато озоннішою, ніж та очищена питна,яку зараз у нас продають на розлив. Це ніяке не перебільшення задля красногослівця чи враження - це факт, доведений екологами міста Нікополь. Правда, їмвідмовили в реєстрації сенсаційних результатів досліджень. На тій підставі,що в Україні наразі... не існує державних стандартів питної води. В Україні удії зараз так званий пороговий принцип нормування її якості. Він передбачає"використання систем гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовину воді". Тобто буде їх більшати, будуть "пом'якшуватися" і допустимі норми -і так далі. Хіба це не наслідок і затоплення Дніпровських порогів?
Адже як тільки пороги сховалися під товщею озера ім. Леніна, у плавнях низуДніпра відразу почався мінятися мікроклімат. Стали біднішати їхні фауна іфлора. Будівництво ж Каховського водосховища взагалі не порахувалося зплавнями. Якщо хочете знати, юний Олексій Артеменко у 1953 році не давав наоколиці Нікополя насипати дамбу не просто з відчаю. Він тоді довідався, щонасправді вносилося кілька різних варіантів-проектів створення моря. І деякіз них передбачали повне або часткове збереження плавнів. За одним, скажімо,пропонувалася озерно-протічна система водойми з постійним коливанням у нійрівня води. Отож зі збереженням озер, протоків та річечок, котрі тут впадалиу Дніпро. І лісових масивів також. Але для цього потрібно було будуватимережу насосно-перекачувальних станцій, на експлуатацію яких знадобилося бмайже стільки електроенергії, скільки її і мала виробляти майбутня КаховськаГЕС. Ясна річ, що для тодішніх перетворювачів природи це була загрозаздорового глузду: чи ж варта така потворна шкірка вичинки? І всі кінці вонивирішили сховати у воду...
Уже недавно Артеменко забажав дізнатися: які ж інші варіанти створенняКаховського моря все-таки існували? Звернувся з цим у київські кабінетивлади. І отримав відповідь, котра його ошелешила: "Дніпровський каскад з 6штучних водосховищ, - повідомили Олексію Івановичу, - побудований з 1927 по1978 рр. за розпорядженням керівництва колишнього СРСР як водний об'єктособливо важливого воєнно-стратегічного (?) значення, тому вся інформація поньому глибоко засекречена і до цих пір не передана Україні відповіднимиспеціалізованими та військовими відомствами Росії". Отож вдовольнити, мовляв,ваш інтерес не маємо можливості - ми б і самі хотіли це знати.
Так Артеменко і його однодумці самотужки відшукали в архівах карту-проект,датовану ще 1931 роком. Її уже тоді було підготовлено як схему до одного зпроектів Каховського водосховища. Підписано так: "Державний інститут зпроектування гідротехнічних споруд НКС СРСР". І можна тепер бачити, що за цимпроектом мислили великими валами-дамбами відгородити від затоплення 50 тисячгектарів Конських плавнів, 36 тисяч Базавлуцьких і 20 тисяч гектарівКам'янських.
- Але вибрали і втілили найгірший варіант, - підводить риску ОлексійАртеменко. - Такий, який мало не 150 тисяч гектарів колишніх плавнівперетворив у стояче й смердюче болото. Пам'ятаєте, Олесь Гончар писав, щопілоти літаків, пролітаючи над Каховським морем, затикають носи? А як нам, що живемо на його берегах?..
Дамоклів меч катастрофи
Інший мій співрозмовник у Нікополі - В'ячеслав Сандул. Це сучасний тутешнійборець за оздоровлення моря та знешкодження чи мінізування лихих наслідків,які населення його "морського" регіону зараз пожинає. Це ж бо не жарт: цьоголіта нікопольцям, а далі і мешканцям Нововоронцовки сусідньої Херсонськоїобласті оголосили, що купатися у водосховищі категорично забороняється -небезпечно для здоров'я. Лише вміст бактерій групи кишкової палички в сотніразів перевищує нормативно-допустимі величини наявності їх у поверхневихводах. Так от, Сандул очолює місцеве екологічне об'єднання "Зелений світ" тамісцеве відділення Міжнародного фонду Дніпра. А недавно - і це зараз головне- ініціював створення Громадського басейнового парламенту Нижнього Дніпра.Організаційне засідання відбулося ще в квітні. До нього долучилися однодумціі спеціалісти та науковці не тільки Дніпропетровської, але й Запорізької таХерсонської областей. Незабаром же, у грудні, ініціаторами намічено скликатиВсеукраїнську науково-практичну конференцію "Каховське водосховище -передісторія, задум і створення, сьогодення, проблеми і перспективи".
- Ми воліємо перш за все нарешті почути, достеменно з'ясувати, дізнатися,скільки Каховське море ще може проіснувати? Який граничний термін йогофункціонуванння передбачався? Хто розкриє нам цей секрет? - каже В'ячеславАндрійович. - Це дуже й дуже важливо, якщо на даний момент й не суть усієїпроблеми. Адже на безкінечність море не розраховувалося. Йому відводивсяпевний вік. Проектанти відразу передбачали в майбутньому вичерпанняпотенціалу водосховища.
І це правда. Свого часу наче в ім'я благополуччя народу радянськимиперетворювачами природи Каховська водойма створювалася зовсім не задлярозв'язання енергетичної проблеми, як це замилювали людям очі. ПотужністьКаховської ГЕС настільки мала, що нині її струму ледве вистачає на постійневідкачування води у водосховище, аби не затоплялися поклади руди умарганцевому басейні регіону. Обійшлася ж вона разом з морем в суму, якоїтоді вистачило б на спорудження не менше 250 (!) теплових електростанцій, асьогодні б на спорудження 80 (!) сучасних атомних станцій - уявляєте? Цезнову спонукає каховську епопею сприймати за безпрецедентний абсурд, але цефакт, який відповідає дійсності. Навіть за умови, що робоча сила булафактично дармова. Греблю та море будували ті, кого холодним літом 1954-гозвільняли з Гулагів. Сюди чи не вперше в Україну і перекочувало зБіломорсько-Балтійського каналу слово "зек". Воно тоді означало не просто -російською мовою кажучи - заключенный. З легкої руки начальникаБіломорканалбуду Когана і Анастаса Мікояна означало заключенный каналоармеец.Жертви, злидні і знущання радянським керівництвом, як відомо,виправдовувалися. Навзамін мукам народу проголошувалася й інша мета -нагромадження води як для потреб населення індустріальних центрів та зрошенняпосушливих районів півдня України і Криму, так і для промислового комплексуПридніпров'я, який мав розбудовуватися до нечуваних раніше меж. Ясно, що тодій не заїкалися про замкнені цикли використання води або повне знезараження іочищення стоків. Тоді мислили трохи інакше: велетенська водойма і маласлужити... очисником. Шляхом розчинення та розбавлення в ній стоків тавідходів. Які відкладатимуться ніби у невичерпних донних мулах,фільтруватимуться через тутешні грунти, піски та породи, за рахунок розмірівакваторії наче масово й випаровуватимуться. Майже за принципом, коротше,"мала купа, давай ще" - це резервуар, котрий задумали для довготривалогонакопичення та складування в ньому усіляких нечистот. Сподіваючись, щоскидатимуть у бездонну бочку.
З тих пір багато що змінилося на берегах Славутича-Дніпра і в усьому йогобасейні, але всупереч відомій істині мало води у ньому стекло. Зокрема, навідрізку Каховського моря. Рукотворне, штучне, але море є море: воно не тече,вода у ньому переважно стоїть. Колись десятки, згодом сотні, зараз і тисячітонн усіляких і хімічних та токсичних відходів щодня потрапляють абозмиваються у море, а воно, приймаючи їх, стоїть. За недавніми авторитетнимивисновками міжнародних експертів (1994 - 2000 р.р.), "рідинні відходиукраїнських підприємств або зовсім не очищеними скидаються у Дніпро, абоочищеними умовно - за стандартами, прийнятими у світі, в Україні неочищається жоден кубометр шахтних, промислових та каналізаційних стоків". Цез одного боку. А з іншого, за підрахунками тих же іноземних експертів,підприємства Запоріжжя, Енергодара, Марганця та Нікополя уже кілька разіввстигли пропустити через свої потужності Каховське море. То чи треба теперпояснювати, що сьогодні воно собою являє? Велику й перевантажену калюжу брудупо самісінькі вуха і з головою! Якщо колись нашу найповноводнішу річкупращури називали Борисфеном, що означало "сховище життєвих сил", то нині цедійсно сховище-кладовище смертельних небезпек для населення, котре ще й награні можливостей утримувати їх у собі. Як засвідчили ті ж зарубіжні екологи,"Каховське водосховище сьогодні є одним з найбільших джерел захворюваності тасмертності населення в його басейні".
На результати обстежень іноземних експертів я посилаюся тому, що вони свіжі і- на 260 сторінках - є в розпорядженні В'ячеслава Сандула. Він же, як ви ужезнаєте, в рамках Міжнародного фонду Дніпра співпрацює з ними. Спасибі, каже,їм за велику роботу, яку вони проводять, але чужі люди є чужі - це нам маєболіти і пекти, що - чуєте? - "самостійна здатність Дніпра та багатьох річокйого басейну уже не забезпечує відтворення порушеної рівноваги". І що"політика, орієнтована на розрізнені, не системні і не сталі обмеження чинормування водоспоживання або гранично допустимі скиди і гранично допустиміконцентрації відходів не гарантує поновлення спроможності Дніпра відновлюватиприродну або бодай прийнятну для оточуючого середовища і оточуючоїцивілізації воду". Зрозуміли? Каховське море вичерпало свій ресурснакопичувача-відстійника нечистот та бруду, шкідливих токсичних елементів ісполук, хімічних речовин, пестицидів, важких металів та радіонуклідів і т.д., на який його від самісінької появи прирекли творці.
- Місія Міжнародного фонду Дніпра, - каже В'ячеслав Сандул, - висунула масуідей та пропозицій, як нам рятувати Славутич. Всі її ідеї та поради фактичнозапозичені з досвіду екологічного оздоровлення річок і озер Америки таЄвропи, передусім Сполучених Штатів, Канади, Німеччини та Франції, де щенедавно водні артерії також були забруднені по вінця, а сьогодні в нихрозводять форель. Не заперечую: гра варта свічок. Та чи зарадить тільки цейдосвід нам? - ось питання, на яке перш за все треба знайти відповідь.
Аби його шукати, і створюється, продовжує В'ячеслав Андрійович, Басейновийпарламент Нижнього Дніпра. Теж за підказкою, до речі, зарубіжних колег. Їхняпорада - Дніпро має негайно одержати одного і обов'язково сумлінногогосподаря. Щоб не кожна область і не кожне підприємство, не кожне місто такожне село і відомство порізно хазяйнували і правили бал на ньому та в йоговеличезному басейні, як Бог на душу покладе, чи провокують власні запити іпотреби. А щоб один-єдиний був повноважний розпорядник і законодавецьстосовно Дніпра та його численних приток, який би діяв винятково в інтересахпорятунку найбільшої річки країни.
- Але нікуди діватися і треба виходити з того, що Каховське море відслужилосвій вік, - вважає В. Сандул. - Ми, звичайно, реалісти і розуміємо, щошвидко, за помахом чарівної палички воно, даруйте, не зникне з наших очей. Донього ж бо зараз прив'язане водоспоживання величезногопромислово-індустріального регіону. Одначе логіка підказує: у річці неповинна стояти й застоюватися вода. Річка повинна текти. Лише течіязабезпечує очищення, знезараження і відтворення природно чистої й безпечноїводи.
Це, зрештою, одвічний механізм збереження та закон невмирущого існуванняматінки-природи. Його ви знайдете навіть у Біблії. Біблія стверджує: "Всіріки течуть в море, але море не переповнюється: до того місця, звідки рікитечуть, вони повертаються, щоб знову текти". Звичайно, що штучні моря іперегороджені, зупинені ріки випадають з цього механізму, створеного, може,що й дійсно не нашим, а вищим розумом. Бо нашого вистачило на страшеннудурню. Бо тепер знайте те, що з кінця 70-х років минулого століття сталоочевидністю, а ми якось досі її не осмислюємо: з завершенням спорудження наДніпрі каскаду з шести водосховищ-морів він у межах України переставіснувати. Дніпра-Славутича, яким ми всі пишаємося, як річки у нас насправдінемає. Називати його річкою можна лише умовно. У нас це суцільний ланцюгозер-відстійників, зв'язаних між собою короткими протоками. Навіть тойпомиляється, хто називає Дніпро великою стічною канавою. Ні, ми маємо каскадзбірників нечистот, витягнутий по колишньому руслу в минулому могутньогоДніпра.
І це річка, водні ресурси басейну якої становлять близько 80 відсотків воднихресурсів України. Річка, котра зі своїми притоками забезпечує водою мало не30 мільйонів чоловік - 180 великих та малих міст і промислово-виробничихцентрів, 10 тисяч підприємств та три з лишком тисячі сільських і понад тисячукомунальних господарств. Річка, в басейні котрої сповна чи частково 20областей України. І де сконцентровано 59 відсотків вітчизняного виробництвапродукції та товарів.
- Тим паче нам не випадає відвертатися від зарубіжного досвіду, - і зі свогобоку наполягають вчені-біологи Дніпропетровського національного університету.- Скрізь екологічне оздоровлення занапащених річок починали з того, щорозгороджували їхні русла. У світі вже демонтовано десятки і сотні дамб тагребель, котрі зупиняли та уповільнювали течії.
А якщо поступово, поетапно спустити Каховське водосховище, то вже через 2-3роки, не сумнівається кандидат біологічних наук Володимир Манюк, почнутьвідроджуватися Великий Луг, ще через 5-7 приходити до тями малі і великірічки-притоки колишнього Дикого поля. Однак замало спустити лише Каховське.Чи не першим, заявляє все той же Манюк, варто спускати Київське - вононайнебезпечніше. Не тільки тому, що після Чорнобильської аварії надмірупереповнене радіоактивними елементами. Воно підняте на 106 метрів над рівнемЧорного моря. З урахуванням інших штучних морів, створених нижче, це якрукоятка дамоклового меча, що навис над Україною. Так що найліпше всьомуДніпру повернути його природний режим. Себто найдоцільніше весь Дніпрозвільнити від пут гребель гідроелектростанцій. У вчених на цей випадок іпоготів оптимістичний прогноз: вистачить 15-20 років, щоб відродиласяродючість затоплених земель та прибережна флора і фауна, а 50-ти, щобповернувся до колишнього стану весь басейн Славутича.
Правда, все це манною з небес не впаде. Доведеться ого-го як потрудитися тадобряче витратитися. Але як інакше? Борги, особливо провини, і природіплатежем красні.
П'ятдесят два роки тому перед затопленням у селі Покровському висадили вповітря кам'яну запорозьку церкву. Церква була поставлена на ознаменуванняПресвятої Богородиці Покрови. Звідси й назва села. "У Покровському япошкодував, - записав у своєму Щоденнику Олександр Довженко, - що бога немає.Мені страшенно захотілося, щоб він з'явився хоча б на п'ять хвилин. І,побачивши зруйнований негідниками пам'ятник давньої архітектури, спорудженийна честь його божої матері, покарав лютою смертю темних і підлих іуд, щоскоїли цю мерзенну справу. Прощай, Покровське. Віри в неіснуючого бога в тебене зменшилося. Зменшилося краси". І правди - хочеться додати. Бо красу іправду Олександр Петрович ототожнював.
А всієї правди про Каховське море по сьогодні наші люди не знають. Не тількипро Каховське - про всі дніпровські, котрі вкупі свого часу безсліднопоглинули 8 тисяч квадратних кілометрів чорноземів, сіножатей та лісів. Булозатоплено більше 10 тисяч кладовищ і більше двох з половиною тисячхристиянських церков та храмів, тисячі пам'ятників історії і культури,музеїв, шкіл та лікарень. Назавжди зникло майже три тисячі населених пунктіві міст, а з поколіннями насиджених гнізд виселено не менше 3 мільйонівчоловік.
То задля чого все це було зроблено? Ради чого на спорудження всього каскадуна Дніпрі за нинішніми цінами витратили 2 трильйони американських доларів?
Правда полягає в тому, що за надсекретним планом під прикриттям примарних іреальних народногосподарських цілей сталінський режим відразу закладавможливість свідомого, одночасного і миттєвого руйнування гребель-дамб таморів. За екстремальних обставин, звичайно. Точніше - в умовах воєнноїсутички з ворогом-загарбником. Щоб якщо знадобиться, враз була змога"розгорнути" могутню й неприступну водну перепону з півночі на південь СРСР.Дніпровська задумувалася першою. Друга створювалася на Волзі. Але Волзька -це не наш зараз клопіт. Та й Дніпровська вважалася головнішою. Тільки смієпосунутися противник - висаджуються у повітря греблі, і за лічені годинивисочезний та бурхливий водяний потік все і всіх змітає на своєму шляху.Оперативно здолати його на ті часи навряд чи вдалося б комусь. І треба було бще отямитися. А після спуску водосховищ Дніпро ще довго залишався б замуленоюсмугою, теж неприступною для танків, іншої бойової техніки та сухопутнихвійськ. З точки зору воєнної стратегії це був, як стверджували згодоміноземні спеціалісти, неймовірно жахливий для цивільного населення тавійськових, але в суті своїй геніальний план. Сталін дуже шкодував, що невдалося його втілити до другої світової війни. Одначе в кінцевому рахункувиник таки Дніпровський каскад, що за масштабами є одним з найбільших усвіті.
Не приведи, Господи, стукаю й по дереву, але уявімо тепер на мить, що гребляКиївського моря несподівано буде зруйнована. Землетрусом, вибухівкою,попаданням у неї літака або великого метеорита, в результаті диверсії аботеракту - від чого завгодно, зрештою. Греблі й самі по собі старіють тавтомлюються, як і підперті ними моря. Вони дійсно не вічні. Що ж можестатися? Цитую доповідну, підготовлену відразу після Чорнобильськоїкатастрофи для цілком таємного ознайомлення колишніми високими радянськими"посадовими особами і спеціалістами, без права поширення у засобах масовоїінформації". Отже, читаємо (на мові оригіналу):
"В случае экстремального варианта катастрофы Киевской ГЭС будут уничтожены все мосты и коммуникации через Днепр, все 24 газо-нефте-аммиако-бензопроводы, снесено более ста тысяч плавсредств, затоплены или уничтожены одна тысяча населенных пунктов, включая жилые и промышленные районы таких крупных городов, как Киев, Черкассы, Кременчуг, Светловодск, Днепродзержинск, Днепропетровск, Запорожье, Энергодар с Запорожской АЭС, Марганец, Никополь, Херсон, Новая Каховка и Каховка, Цюрупинск, Очаков, часть Николаева и часть Одессы - с потенциальными жертвами в 7-10 млн. человек. Будут уничтожены канализационные системы указанныхгородов и многих других населенных пунктов, в Днепр выльются тысячи тоннхлора, аммиака, серной и соляной кислот, минудобрений и химсоединений, сотнитонн тяжелых металлов и их солей, радиоактивных веществ, свалок иотстойников. Если же водные ударные массы вместе с тысячами плавсредств идесятками тысяч тонн катастрофической арматуры, а в зимнее время льдаобрушатся на Запорожскую АЭС, погибнут все реакторы с выбросом огромногоколичества высокорадиоактивных компонентов в атмосферу и водные массы Черногоморя. В экономическом и экологическом отношениях Украина перестанетсуществовать как республика. Следует также учесть, что Днепровский каскадявляется самым крупным в Европе и на планете открытым каскадом многоводныхискусственных водохранилищ, выходящим в Мировой океан. В результате мощноговодного удара взрывной гидроволной загрязненные водные массы Черного морячерез Средиземное, из Суэцкого канала и Гибралтара, попадут и в Мировойокеан...".
- Так що рано чи пізно, а Дніпровські моря на зразок Каховського доведеться,образно кажучи, закривати, - не стільки наполягає чи прогнозує, скільки мрієВ'ячеслав Сандул. - Як на мою думку, то з Каховського треба починати. Воноостаннє за течією, підходяще для пробного експериментального осушення, адавно стало дуже й дуже грізним. Але краще не рано чи пізно його спустити -краще вчасно.
Ще В'ячеслав Андрійович закликає всіх нас перечитати сьогодні Довженківську"Поему про море" заново. Бо насправді ні про яке не море це поема. І ніяка непоема зовсім. Це драма поета-патріота про спотворену та знищену українськуісторію і розтоптаний будівництвом світлого комуністичного майбутньогоукраїнський народ. Який досі, все ще не підозрюючи сповна усіх загроз,залишається полоненим заручником натвореної на його землі біди.
Джерело:
http://www.geeras.narod.ru/kahovca/zmi/pivd_zorya_pravda.htm
http://www.geeras.narod.ru/kahovca/zmi/pivd_zorya_pravda_2.htm