Вже в добу язичеську на родичів або населення було покладено турботу про охорону місць упокоєння, котрі повинні були лишатися недоторканими, як місце перебування душ померлих. В силу цього люди повсюдну означали могилу так, що вона виокремлювалась від навколишньої поверхні. За звичай місце погребіння виокремлювалось могильним насипом, – «могила» (поруч із ст.-сл. gomila, болгар. могила, польск. mogila, україн. могила, могира, могуча (Міклошич виводить mogyla від корня mog [moga, mosti], із каміння або землі. (Любор Нідерле «Побут і культура давніх слов'ян»).
Докладніше >>>