Последние сообщения блогов

Ідейно-політичне обличчя Гайдамаччини проявилося найвиразніше в повстанні1768 року, яке ввійшло до історії під окремою назвою - Коліївщина.А це завдяки тому, що воно від самого початку було ведене під одним, центральнимпроводом, який швидко оформився як уряд відновленої української держави.

Повстання почалося святочним проголошенням його в Мотронинському манастиріна Зелені Свята за старим стилем, 18-го травня, а за новим стилем 29-готравня 1768 року.¹³² Але підготова до повстання, згідно з опінією польськихі українських сучасників, тривала кілька літ.¹³³ Організатором і керівникомповстання став запорожець Максим Залізняк, який у 1767 році прибув із 18-макозаками до Мотронинського манастиря й тут зробив свою тимчасову квартиру.¹³⁴Щоб замаскувати ціль свого побуту, Залізняк записався разом із йоготоваришами в послушники, які, нібито, готовились поступити в монаший чин.

Мотронинський манастир, положений серед Чорного Лісу на віддалі приблизно8 кілометрів від Медведівки, надавався особливо для використання його якцентру підготовчої праці для повстання: сюди приходили на прощу з усіхсторін України й із ними могли незамітно приходити і звязкові з різнихсторін. На відстані около двох верст від манастиря, над глибоким ХолоднимЯром, де низом плив потічок із здоровою, чистою водою, був збудований табір,обкопаний ровом та обведений валом і забезпечений на дорогах від манастирята від млинів дубовими рогачками. Тут була квартира підготовчого штабуповстання.

Виправданням для побудови оборонного табору біля манастиря перед польськоювладою була сама історія манастиря. Заложений на переломі ХVІІ і ХVIIIстоліть заходами родини Шумлянських манастир був укоротці зруйнований ватагоюпольського шляхетського війська. На початку XVIII століття переяславськийархірей Кирило Шумлянський відновив манастир, але в 1726 р. відділ польськоговійська, нібито шукаючи грабіжників, знову, як каже Гавронський, "дав волюсвоїй жовнірській сваволі"¹³⁵ і по-варварськи пограбував та понищивманастир. Такі акти шляхетської сваволі повторялися теж пізніше, й томупобудову укріпленого табору представлено як конечність оборони манастиряперед евентуальним новим нападом шляхетського свавілля.¹³⁶ Цей укріпленийтабір було прозвано "Мотронинською Січчю".

При виготовлюванні пляну збройного зриву взято до уваги тогочасний станзбройних сил Польщі на окупованих нею українських землях, який був зовсіміншим, як у час повстання Богдана Хмельницького. Скупчення польських військв одній місцевості тепер не було. Тритисячна "українська партія", тобточастина регулярної польської армії, стаціонована в Україні, була розміщенапо кілька, а то й по одній сотні, званих "хорутвами", по різних містах.Незалежно від регулярної армії, кожний польський магнат мав свої власні"надворні міліції", зложені звичайно з козаків, які мали охороняти замкий маєтки даного пана, а у випадку особливої небезпеки пани організувализі своїх селян під командою польських шляхтичів "зелені міліції". При такомустані й українські повстанські сили мусіли бути розділені на окремі загоний діяти одночасно на всьому просторі, охопленому повстанням, здобуваючикожне місто окремо й винищуючи поляків по всій Україні. А тому Залізнякподілив терен Правобережної України на чотири частини й призначив комендантамина ті частини чотирьох отаманів, що прибули з ним із Січі: Семена Неживогодля південної частини Київського воєвідства, Якова Швачку й Андрія Журбудля середньої частини Київського воєвідства й Волині, Івана Бондаренкадля північної частини Київщини, Полісся й північної Волині. Для себе залишивЗалізняк Брацлавське та Подільське воєвідства. Це був, очевидно, поділтерену для воєнних дій; адміністраційний поділ країни та персональна обсадаадміністраційно-військових постів повинні були бути устійнені по усуненніполяків з українських земель.

На Зелені Свята, 29-го травня (а за старим стилем 18-го травня) 1768року зібралася в Мотронинському манастирі велика кількість прочан. ПісляБогослуження перед церкву заїхало кілька возів із зброєю, - переважно зножами, - і кількадесят кінних козаків. Максим Залізняк відчитав спеціяльнувідозву, відому в переданні під назвою "Золота Грамота",¹³⁷ із закликомдо всенароднього повстання проти польських окупантів України з метою винищенняїх, або прогнання з України й відновлення Гетьманщини. Після цього одиніз монахів-священиків відправив молебень і посвятив ножі, що їх по освяченнірозібрали між себе перші учасники повстання для того, щоб ними колоти ворогівУкраїни.

З Мотронинського манастиря вирушило, мабуть, триста повстанців. Курінніотамани Неживий, Бондаренко, Швачка й Журба подались із невеличкими загонами,як зав'язком їхніх частин, на призначені їм терени. Полковник Максим Залізнякіз головною частиною подався до Лебедина, а звідси його похід ішов черезміста: Медведівку, Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, Шайки,Камінний Брід, Межин, Лисянку.¹³⁸ В усіх тих містах, по здобутті їх,Залізняк винищував поляків і жидів, роздавав залишене панське майно міщанамі селянам, установляв українську управу й доручав зберігати лад та порядок.Коли відділ Залізняка проходив через села, назустріч йому виходили селяниіз хлібом-сіллю: це значило, що вони на вістку про повстання вже самі впоралисязі своїми панами. Коли цього не було, то це означало, що в селі є ще польськіпани. Тоді відділ Залізняка, або його частина, заходили до того села, здобувалипанський двір і ліквідували польських панів та їхню шляхетську челядь.Від головного відділу відлучувалися малі загони із призначеним їм отаманом,щоб прочищувати від поляків подальші від шляху села. Ті загони поповнювалисяновими повстанцями, що приставали до них з-поміж селян.

У Лисянці поляки пробували поставити сильніший спротив відділові Залізняка,що начисляв кругло 300 повстанців. У місті скрилося багато польської шляхтий жидів з околиці. Місто було добре укріплене й мало військову залогу.Губернатор міста Кучевський пробував мобілізувати до оборони всіх міщан,що були в більшості українцями. Але вони відмовились і вимагали здачі міста."Все одно - казали вони губернаторові - Гетьманщина буде, не встоїшся!".¹³⁹Повстанці здобули місто й винищили поляків.

Із Лисянки вирушив Залізняк, з'єднавшись із кількома іншими загонамиповстанців, на найсильнішу в тому часі твердиню Умань, де розігралася головнадрама.

2. Здобуття Умані

Місто Умань було центром величезних посілостей родини Потоцьких в Україні.8-го квітня 1760 року тут з особливою парадою було проголошено заложенняфортеці. Місто обведено валом і ровами та збудовано укріплені брами. Власникпосілостей, Францішек Салєзи Потоцкі, що був київським воєводою, призначивадміністратором цілої Уманщини з осідком в Умані з титулом "генеральногогубернатора" Рафала Младановича, який прибув до Умані із 32 гарматами.В час Коліївщини в Умані були стаціоновані частини польської регулярноїармії, три сотні драгунів і триста вояків артилерії й технічних відділівпід командою Ленарта, ок. тисячі надворних козаків під командою польськихполковників Обуха, Магнушевського й Лаща та козацьких сотників Івана Гонти,Дашка і Яреми, 800 узброєних конфедератів, 200 вояків "зеленої міліції",зорганізованої спеціяльно, з огляду на небезпеку, із селян. Коли коліїпочали наближатися до Умані, комісар дібр Радивилівських Бендзіньський,привів до Умані ще 500 своїх надворних козаків під командою сотника Уласенка.¹⁴⁰

Іван Гонта буів тільки одним із сотників двотисячної козацької міліціїПотоцьких в Умані, якою формально командували три польські полковники,але, не дивлячись на те, всі, від київського воєводи Салєзія Потоцькогопочинаючи, вважали його, сотника Гонту, дійсним комендантом всієї козацькоїміліції.

Але, коли ранньою весною 1768 р. рознеслись вістки про нове гайдамацькеповстання, поляки почали підозрівати Гонту у зв'язках із гайдамаками: жидидонесли були уповноваженому Потоцького, Цєсєльському, що Гонта в часі побутуз міліцією в коші над Синюхою напередодні початку коліївського повстаннявів таємні переговори із Залізняком і намовляв другого сотника козацькоїміліції Дашка приєднатися до українського повстання.¹⁴¹ Але доказівтого поляки не мали, тим більше, що викликаний до Умані Дашко в дорозізагинув.

На вимогу Младановича сотник Гонта склав на ринку в Умані прилюдно присягу"на вірність вітчизні" і замість заплянованого повішення Гонти, полякисправили гучний бенкет у честь Гонти, в часі якого губернатор Младановичзі сльозами в очах благав Гонту про поміч, передаючи в його руки не тількидолю Умані, але й усю шляхту і "всю Україну". Делегація жидів принеслаГонті полумисок золотих червінців й інші подарунки і просила рятувати їхперед гайдамаками.¹⁴² Після цього, Гонта вирушив із козацькою міліцієюпроти коліївських повстанців і отаборився під містом. Тим часом на вісткупро переможний похід коліїв, особливо ж після здобуття ними Лисянки, доУмані стали напливати з усіх сторін хвилі польських і жидівських утікачів.Коли в місті не стало вже місця, нові втікачі отаборилися в укріпленомутаборі біля Грекового Лісу. З доручення Младановича закуплено в турківвеликі запаси стрільного пороху для гармат і пушок. Младанович пробувавнайняти сотника німецького війська, що переїжджало тоді через Умань, скуповуючиконі і пропонуючи заплатити у висоті ста тисяч золотих готівкою, але тівідмовились.¹⁴³

На вістку про те, що Залізняк вирушив із головними повстанськими силамиз Лисянки на умань, Младанович зі старшиною доручили міліції йти протиколіїв, а польському війську - отаборитися перед містом. Міліція повиннабула пропустити коліїв і перейти непомітно в запілля повстанців. Плян бувтакий, що коли повстанці підійдуть під місто їх привітає з мурів містаартилерія, після чого польські частини заатакують їх ізпереду, а міліціяззаду. Залізняк надходив із північного сходу, здобувши міста Звенигородку,Буки й Соколівку.

По виїзді війська з міста від міліції не було три дні ніяких вісток.У місті росла паніка. Повновласник Потоцького Цєсєльський втік до Києва,брат Младановича на Волощину, а разом із ними втекло теж батато визначнішихпанів та старшин польської армії.

А тим часом Гонта, вирушивши ранком з постою в селі Попужинцях, здержавусіх і сказав полковникам Обухові й Магнушевському, щоб вони негайно поверталисядо міста, якщо не хочуть загинути від повстанської шаблі. А всім козакамзаявив, що він із сотниками Уласенком і Яремою переходить до Залізняка,щоб спільними силами визволити Україну з польського ярма, тож хай кожнийрішається: або, йти з ним, або повертатися з польськими полковниками доУмані. Козаки всі до одного пішли за Гонтою. На особисте доручення Гонтиокрема козацька сторожа відпровадила обидвох польських полковників підмісто й повернулись. Але полковники не пішли до Умані, а втекли манівцямизакордон, рятуючи власне життя й залишаючи Умань на ласку долі.¹⁴⁴

14-го (3-го за ст. ст.) червня 1768 року Гонта з усією козацькою міліцієюприєднався до повстання.¹⁴⁵ З'єднані сили повстанців зліквідували польськийтабір у Грековому Лісі, в якому мало бути від 5 до 8 тисяч польських панівіз челяддю та жидів, і підійшли під Умань.

17-го (6-го за ст. ст.) червня 1768 р. вранці з мурів Умані поляки побачилинаближення військ.¹⁴⁶ Вони були певні, що це повертається Гонта з міліцієюпо розгромленні коліїв. В місті вибухнув шал радости. Але інженер Шафранський,який пильно дивився в далековид, спостеріг, що воно щось не так, бо закозаками Гонти маршували лави коліїв, і заалярмував польську старшину.Зчинився переполох. Всі брами були зачинені, а польські частини перед містомпоставлені у стан бойової готовости.

Під містом повстанці задержались. На очах поляків, що дивились з валів,Гонта і Залізняк виїхали з-поміж своїх військ, зустрілись і дружньо привітались.Младанович, побачивши це, втратив мову; команду міста перебрав Ленарт.Польські частини з-перед міста були спішно стягнені до міста. Ленарт казавузброїти всіх, хто тільки був здібний носити зброю: всіх шляхтичів, жидіві наівіть 200 учнів школи Василіян, що ще не роз'їхались були на вакації.¹⁴⁷Почалась облога міста.¹⁴⁸ Вже першої ночі всі українці, що булитоді в Умані, члени "зеленої міліції", гарнізону, панська обслуга й українськіміщани перейшли до повстанців; ті, які не могли перейти брамою, перескакуваливали й рів і втікали до Гонти. В місті залишилися тільки поляки й жиди.¹⁴⁹Ранком 18-го червня Младанович, що вже, видно, переміг наслідкипершого переляку, скликав усіх жидів казав їм навантажити фіри сукном тадорогими подарунками й післати це Гонті, благаючи у нього пощади для міста.Гонта й Залізняк зажадали, щоб місто здалося, запевняючи, що в такому випадкуполякам і жидам буде запевнена змога безпечно виїхати з родинами з Українив Польщу. Поляки відкинули ультиматум. Почався наступ. Селяни з околиціпідрубували сокирами палісади валів, повстанська артилерія обстрілюваламісто з гармат, а колії пробували наступати на вали, підходячи із двохсторін: від Грекового Лісу й зі сторони Нового Міста. Польська артилеріяз валів завзято, хоч дуже нецільно,¹⁵⁰ обстрілювала наступаючі лавиповстанців, але запаси амуніції скоро вичерпалися. Переполох у місті зріс,тим більше, що вичерпалися теж запаси води. Тому, коли ранком 21-го червня(н. ст.) недалеко брами появився Гонта з білою хоруговкою, викликаючи Младановичана переговори, той погодився і казав впустити до міста Гонту й гурт йогоохорони. Але у брамі виникло замішання, бо польські старшини, не дбаючипро збереження вимоги безпеки мирової делегації, кинулися зі зброєю наГонту, щоб його вбити. Вив'язалась боротьба, в часі якої у відкриту брамувскочило більше повстанців, а за ними ввійшли й головні сили коліїв. Наступилакривава розправа, відома в польській мемуаристичній літературі під назвою"уманська різня", в якій загинуло від п'яти до вісімнадцяти тисяч осібпольської шляхти й жидів. Багато польських жінок і дітей урятував від загибеліГонта, доручивши перевести їх до української церкви, або до своєї квартирив домі українського міщанина Багатого, а між ними й дочку та сина губернатораМладановича, які залишили опісля свої спомини про події в Умані.

3. Відновлення Гетьманщини

22-го червня 1768 року в Умані під гарматні і крісові постріли проголошеносвяточно відновлення Гетьманщини. У проголошенні було подано, що панщинуі шляхетство зноситься, всі українці будуть вільними козаками і вся українськаземля буде зватися по-давньому "Гетьманщина" щодо свого політичного стану.¹⁵¹Гетьманом відновленої української держави було обрано Максима Залізняка,а головним комендантом збройних сил уманського полковника Івана Гонту.Комендантом міста Умані призначено сотника Пантелеймона Уласенка. Окреміпостанови регулювали податкові і військові повинності громадян супротиукраїнської держави; всякі самовільні накладані контрибуції були заборонені.В державі мав панувати лад і порядок, сперті на принципах справедливостий рівности всіх громадян. Країну поділено адміністраційно на полки й сотні.

Ядро української армії силою двох тисяч вояків приміщено у спеціяльномутаборі біля Умані. Тут вівся регулярний військовий вишкіл та прищеплювалисяпринципи суворої військової дисципліни. З решти повстанців, що були тодів Умані, створено повстанські загони, які вирушили в дальший похід на західі північ для прочищування українських земель від польських окупантів. Тізагони, що їх командирами були Микита Чорний, Романченко, Ніс, Паралюш,в останньому тижні червня і перших тижнях липня 1768 р. здобули містечкаГранів, Теплин, Дашів, Тюльчин, Манастириська, Гайсин, Копели, Божівку,Жидачин, Ладижин, Балту¹⁵² й очистили всю Уманщину від поляків та жидів.

Так само успішно проходили повстанські дії полковника Семена Неживогов південній частині Київщини. З Холодного Яру біля Мотронинського манастиряподався Неживий у Чигиринщину та Черкащину, де появилися сильні частинипольських конфедератів, що грабували і знущалися над українським населенням.Із документу, виставленого медведівцями про взірцеву поведінку Неживогоі його відділу, довідуємося, що в Медведівці відділ Неживого знищив сотнюпольських конфедератів, а в Жаботині кругло 450 польських вояків. Подібнідокументи інших громад подають, що у днях 20-22 (9-12 за ст. ст.) червня1768 р. Неживий був із своїм відділом у Каневі, 26-го (15-го за ст. ст.)в Мошнах, 31 (20 ст. ст.) червня в Жаботині, 1-2 липня (21-22 червня ст.ст.) в Медведівці, 6 липня (26-го червня за ст. ст.) у Крилові. Скрізьтам він винищив поляків і жидів і, як засвідчує Рум'янцев у своєму рапортімосковській цариці з датою 19-го (30-то за н. ст.) червня 1768 р., отаманНеживий "завів там новий економічний лад, для чого визначений економ ізмісцевого (українського) населення і писар грецького віровизнання". В йогорайоні оперували зі своїми загонами підпорядковані йому сотники: Іван Чорнийу районі Черкас, Василь Шелест - Жаботин, Василь Смілянський - Лебедин,Іван Таран - Вільшина, Шундра - Сміла, Станкевич - Корсунь, Шевченко -Богуслав.

У середній частині Київського воєвідства, що стала тереном дії полковникаЯкова Швачки, колишнього курінного отамана Журилівського куреня¹⁵³ наСічі, оперували зі своїми загонами повстанські отамани: Василь Тесленко-Журба- Васильків, Груда - Хвастів, Сава Плиханенко - Біла Церква, Павло Таран- Володарка, Микита Москаль - Бердичів. Зразу Швачка оперував разом ізЖурбою; на початку липня Тесленко-Журба, мабуть піднесений Залізняком доранги полковника, почав проводити повстанські акції самостійно в районіЖитомира.

Північну частину Київщини прочистив від поляків, згідно із пляном, полковникІван Бондаренко. Він здобув Брусилів, Андріївку, Бишів, Рожів, Макарів,Димир, Бородянку, Грузьке, Дідівщину й подався на київське Полісся. Йомупідлягали сотники: Саражин, у загоні якого були отамани Бандурка, Скоринай Петро Вітер, - в районі Боярки; Головацький - Марків, Грицько Вовк іМаксим Максимів - Полісся.

Так у висліді двомісячних боїв увесь терен Київського і Брацлавськоговоєвідств були зовсім очищені від поляків. Хто з них не втік завчасу назахід, той був знищений повстанцями. Правобережна Україна ставала зновувільною, самостійною державою із гетьманом Максимом Залізняком у проводі.На звільнених теренах заводжено козацький лад, встановлювано українськуадміністрацію. У вишкільному військовому таборі біля Умані під керуваннямполковника Івана Гонти формовано нові повстанські загони, які вирушилина захід і північ, щоб звільнити від поляків теж Поділля, Галичину, Волиньі Полісся. Хвилі повстання докотилися навіть до Закарпаття.¹⁵⁴

4. Московська збройна інтервенція

Так пройшли після проголошення в Умані відновлення Гетьманщини ще тритижнї. Здавалося, що швидко й західньоукраїнські землі будуть очищені відпольських займанців, бо сили повстанців кріпшали, а поляки ні в одномувипадку не виявилися спроможними успішно протиставитися збройним повстанськимзагонам.

Але, сталось не так. Нищівний удар для повстання прийшов звідти, звідкині повстанці, ні їхні провідники ніяк не сподівалися: з рук Москви. Бачучисвою неспроможність протиставитися переможним ударам коліївського повстання,як засвідчує польський сучасник,¹⁵⁵ "польський уряд удався, отже, ізпросьбою про поміч до московського уряду і її одержав". "Усмирення, - признаєвідверто польський історик,¹⁵⁶ - переводилося московською зброєю". Здоручення московського уряду, що не менше був наляканий відновленням самостійноїгетьманської України на Правобережжі, як поляки, під кінець червня 1768року на зайняту українськими повстанцями територію ввійшли великі частинимосковської армії: ген. Кречетніков із Поділля, де та московська арміяперебувала в тому часі як московська допомога польському королеві СтаниславовіАвгустові у війні проти його політичних противників, барських конфедератів;ген. Воєйков з Новоросійської губернії і ген. Рум'янцев з Лівобережжя.Це були великі частини добре зорганізованої московської армії; а однакмоскалі не виступили проти українських повстанців відверто, але застосувалиметоду підступу і зради.

Перший удар був скерований на центр повстання - на Умань. З дорученняген. Кречетнікова під Умань підійшли полки полк. Кологрівова і полк. Гурьєва.Це занепокоїло командування українського військового табору біля Умані,яке зарядило стан готовости, готуючись до збройної розправи. Але висланціген. Кречетнікова заявили Залізнякові й Гонті, що москалі ставляться прихильнодо українських змагань і що московська армія переходить тільки через Українудо Польщі на допомогу польському королеві проти його польських противників- "барських конфедератів". Сам ген. Кречетніков відвідав український військовийтабір, хвалив дисципліну й порядок і запропонував співпрацю в боротьбіпроти поляків. 6-го липня (н. ст.) московське командування повідомило,що московські війська відходять у Польщу й запропонувало відгуляти прощанняна знак приязні українського й московського народів.

Колії повірили в щирість та приязнь москалів. Влаштовано бенкет, підчас якого зрадливі москалі обильно вгощали коліїв горілкою, придержуючисьсамі суворо таємного наказу не пити. Над раном 7-го липня, коли полк. Гурьєваповідомлено, що підпоєні колії заснули, а їх табір щільно оточений московськимивійськами, московський полковник Гурьєв несподівано вдарив в лице полковникаГонту на знак московським солдатам, щоб вони закували в кайдани Гонту,Залізняка й інших українських старшин. Заскочені таким підступом і зрадою,Гонта й Залізняк не встигли вхопити зброю, як тічня московських солдатівкинулась на них і закувала в кайдани. Одночасно вся маса московської солдатні,що оточила табір коліїв, кинулась на сплячих коліїв, щоб їх кувати в кайдани.Заскочення було нищівне. Бій тривав до обіду. Більшість або прорваласябоєм з оточення, або лягла в бою.

Але ядро збройних сил і керівництво відновленої української державибуло знищене: Залізняка, Гонту й більшість головних старшин, що були втому часі в Умані, захопили москалі таким способом у полон. Разом із нимизахоплено тоді в полон живими 780 козаків з колишньої міліції і 65 запорожців,та 14 гармат. Під датою 27-го червня ст. ст. (8-го липня 1768 р. за н.ст.) ген. Кречетніков записав у своєму дневнику "рапорт от полк. Гурьєва"про повну "перемогу" підступних москалів у їхньому намаганні ліквідуватипо наказу цариці Катерини Другої українське повстання проти Польщі. Закутиху кайдани Залізняка й Гонту наказав ген. Кречетніков важко збити нагаями.На наказ того московського генерала арештовано теж дружину й малолітнідочки Гонти та прилюдно важко збито їх нагаями.

Про кількість поляглих у тому бою по обидвох сторонах не збереглисяніякі звідомлення, ні інформації.

Це була та сама техніка московської боротьби, чужа культурному світовій через те вповні заскакуюча, яку з таким самим успіхом застосували москалідвісті літ пізніше при ліквідації мадярського повстання в 1956 році, іпри арештуванні голови чеського уряду Дубчека та окупації Чехо-Словаччинив 1968 р.

Ту саму методу підступу і зради застосували московські командири доінших отаманів коліївських повстанців, хоч не все вже з таким певним успіхом.Полковника Неживого ліквідував командир гусарського полка Фйодор Чорба.Коли в районі Неживого появилися московські війська, Неживий вислав домосковського генерал-губернатора Лівобережжя гр. Рум'янцева спеціяльногопісланця, Василя Шелеста, із запитом про ціль вмаршу московських військв Україну і про відношення московського уряду до українського повстанняпроти поляків. Рум'янцев відповів, що цариця до повстання не закликає,але москалі співчувають українцям, а московське військо переходить черезУкраїну в Польщу. Після того полк. Чорба викликав полк. Неживого на розмову"для вияснення ситуації". Коли Неживий прибув до квартири Чорби в селіГалаганівці, мабуть 13-го липня,¹⁵⁷ Чорба арештував його та запропонував,щоб увесь відділ Неживого склав зброю і піддався москалям. Неживий і йогочастина відмовились. Командування повстанськими загонами на місце заарештованогоНеживого перебрав Савка Майборода. Між українськими повстанцями й гусарськими,компанійними та пікінерськими частинами армії ген. Воєйкова, які оточилив лісі відділ Неживого, відбувся дуже запеклий бій; у ньому 38 коліїв загинуло,14 ранених попало в полон, решта прорвалася з оточення. В одному з черговихбоїв із москалями попав раненим у полон теж Майборода. Багато ранених,які потрапили в московський полон, москалі потопили в річці Мошні.¹⁵⁸

Проти Швачки й Журби бу ли вислані з доручення "генерал-губернатораМалоросії" Рум'янцева московськї військові частини під командою полк. Протасьєва.Обидва ці повстанські отамани на ніякі розмови з московським полковникомне пішли й відкинули московські вимоги капітуляції. 20-го липня (9-го заст. ст.) Протасьєв напав на відділ Журби, що мав 300 повстанців, біля селаБлощинці. В запеклому бою загинуло 30 повстанців, 64 попало в полон; рештаповстанців з полк. Журбою відступила в ліси.¹⁵⁹ Після цього Протасьєвспішним маршем подався до Богуслава й напав на відділ Швачки поблизу Богуслава.В першому бою з москалями біля села Трипілля над Дніпром Швачка вийшовпереможцем. У черговому бою, під Богуславом, він був важко ранений і попаву полон. В руки москалів попало тоді теж 68 інших ранених повстанців; кількадесятупало в бою, решта відступила в ліси.¹⁶⁰ В районі Богуслава москалізвели кривавий бій теж із загоном отамана Шевченка; кількадесят раненихповстанців з отаманом Шевченком попали в полон.

У запеклому бою з московським військом під командою сотн. Щерби міжДимиром і Макаровом був ранений і взятий в полон полк. Іван Бондаренко.

Так Москва при помочі своєї армії, стосуючи хитро методи підступу ізради, завдала в першій половині липня 1768 р. нищівні удари українськомуповстанню проти Польщі.

На вістку про те, що московські війська розгромили ядро українськоїармії біля Умані й захопили в полон гетьмана Залізняка та полковника Гонту,у Брацлавщину й Київщину прийшли частини польської армії та спеціяльнийкаральний відділ Стемпковського для тортурування й екзекуцій зловленихповстанців. Суддею призначив польський король Ксаверія Браницького. Середполяків і жидів запанувала величезна радість. У листі до короля призначенийсуддею Браницький писав: "Як гайдамаків розбито під Уманню, а перший транспортполонених привезено до табору під Сербами, (між поляками й жидами) запанувалазагальна радість. Всі тутешні шляхтичі й жиди прибігають до мене. Одинрадить, щоб усіх четвертувати, другий палити, вбивати на паль, вішати безмилосердя, прибивати на хрест".¹⁶¹

5. Липень 1768 - травень 1769:
проти польських окупантів і проти московських інтересів.

Але, хоч зліквідування москалями головного проводу повстання та ядраповстанських військових сил було дійсно смертельним ударом, до дійсноїповної ліквідації Коліївщини було ще далеко. Місце повстанських отаманів,що впали в бою, або попали в полон, зайняли нові отамани. Неживого заступивМайборода, а по нім Станкевич. Отаман Заяць не лише перебрав становищеШвачки після того, як ранений у бою Швачка попав у московський полон, алеі прийняв на себе ім'я "Швачка", щоб підкреслити тяглість боротьби. НаслідникомБондаренка став Саченко. Командирами інших загонів стали: Губа, Тимченко,Панченко, Шостак.¹⁶² Важкі й надзвичайно запеклі бої проходили даліпо всій Правобережній Україні. Так, 19-го липня 1768 р. повстанські загониздобули місто Тетіїв і Ставище та панські замки в околиці Ставищ і винищилипольську шляхту, що на вістку про московську інтервенцію під Уманю почалиповертатися в Україну, а здобуте панське майно роздали навколишнім селянамта біднішим міщанам.¹⁶³ У селі Білий Камінь біля Могилева над Дністромвідділ коліїв силою около 150 бійщв, який відступав після важкого бою змосковським військом, зустрів панцерну сотню регулярного польського військапід командою капітана Камінського й розгромив її так, що лише кільканадцятьшляхтичів урятувалось від смерти втечею, або скрившись у бур'янах.¹⁶⁴Така доля зустріла й інші частини польської регулярної армії, що прийшлиіз заходу на охоплений повстанням терен Правобережної України. В листіз Поділля, висланого до Львова 12-го серпня 1768 р., інформовано: "Обивателіподільські й українські (т. зн. польська шляхта Подільського, Брацлавськогой Київського воєвідств), забезпечені універсалом ясновельможного Браницького,повернулися до своїх маєтків, й одні були вирізані бунтівниками, а другівтечею ледве врятували своє життя". В іншому листі з датою 23-го серпня1768 р. засвідчено: "На Україні все більше посилюються бунти і вже до Волиній Полісся наближаються. Паволоч зовсім вирізали, а самі засіли тепер вкоростівських лісах". А в донесенні із 31-го серпня алярмовано: "Хлопськібунти, кажуть, котяться все ближче до Львова і придушені, очевидно, бутине можуть".¹⁶⁵

Поляки усвідомили собі, що важкий московський удар по повстанні підУманню не означає ще повної ліквідації повстання, як вони зразу думали,та що Польща й далі неспроможна сама успішно протиставитися коліївськомуповстанню. Тому польський уряд поновив свої прохання до московського уряду,щоб Москва дала Польщі військову допомогу для придавлення українськогоповстання спільними силами Польщі й Росії. Російський генерал Кречетніков,виконавець підступного нападу на коліїв під Уманню, подає у своєму щоденнику,що 15-го липня (4-го липня за ст. ст.) 1768 р. він відбув спеціяльну конференціюз польським представником графом Браницьким і передав йому запевнення цариці,що Росія сповнить польське прохання про військову допомогу якнайшвидшеі якнайповніше. Вслід за цим нотує ген. Кречетніков видані ним накази провислання московських військ у район Винниці, в райони Межибожа і Староконстантиновата через Бар до Тернополя.¹⁶⁶

Збройна інтервенція Росії по стороні Польщі проти Коліївщини стала вжеявною.

Підступний маневр російських військ проти коліїв під Уманню заскочивукраїнських повстанців, однаково низи, як і керівників повстання. Але,разом із цим, він вніс ясність щодо того, як справді ставиться Росія доукраїнського повстання коліїв. Виданий 20-го липня (9-го липня за ст. ст.)1768 року "маніфест" цариці Катерини Другої, в якому вона проголосила,що українські повстанці це "разбойніки, вори" й закликала їх негайно скластизброю та добровільно повернутися в панщизняне ярмо польських панів, розвіявдо решти будь-які сподівання не то на якусь допомогу, але й на якесь співчуттяправославної Московщини - однаково її уряду, як і її народу - до повстанняукраїнського народу проти католицької Польщі. Тому, починаючи із другоїполовини липня 1768 року, в відозвах керівників коліївського повстаннядо українського народу, як от у відозвах "козака Івана", отамана Савченка¹⁶⁷ та інших, доводилося, що москалі такі самі вороги українського народуі його визвольної боротьби, як поляки. У висліді цього, визвольна боротьбаколіїв, яка до 6-го липня 1768 р. скеровувалася тільки проти польськихзайманців і їхніх вислужників-жидів, перетворюється у боротьбу проти польськихзайманців й одночасно проти московських інтервентів. На проповані розмовиз московськими командирами не йшов уже ніхто з коліївських отаманів, московськимвійськам не здавався добровільно ніхто з учасників коліївського повстання.

Головнокомандуючий московськими військами на охоплених українським повстаннямпросторах Правобережної України ген. Кречетніков нотує у своїх запискахбої московського війська під командою пор. Тербуховича з коліями в останніхднях липня в районі міст Вербки і Крути над Дністром, бої відділу пор.Кологрівова на початку серпня в районі Умань-Саврань-Балта-Могилів, висилкувідділу силою тисячі солдатів у район Житомира, а в половині серпня висилкумосковських військових частин проти коліїв у район Межибожа і Староконстантиновата в район Вінниці. В кінці серпня 1768 р. князь Прозоровський просив губернатораРум'янцева прислати з Лівобережжя ще кілька батальйонів московської піхотидля посилення боротьби з коліями. Місяць пізніше Прозоровський, побоюючись,що українські повстанські загон