Последние сообщения блогов

Як і у 1990-ті роки над Одесою знову виникла примара пам'ятника російській імператриці Катерині II. Антиукраїнські налаштована більшість міської ради Одеси прагне символічно закріпити своє панування у начебто толерантному місті. Відсутність продуманої і послідовної державної концепції національного розвитку України починає давати свої зловісні плоди на Сході та Півдні України. Для місцевих російськофільських політиків, як у 1990-х, так і 2000-х років важливо виховати в населення «новоросійський патріотизм», усвідомлення своєї окремішності від решти України. Бажання увіковічнити Катерину II - це продовження зусиль щодо нав'язування одеситам, 65 % яких є етнічними українцями, «новоросійської» свідомості. Окремо слід згадати про своєрідну обслугу цих сил з боку багатьох одеських краєзнавців. Для них створення проросійськи орієнтованої історії Одеси є не тільки демонстрацією суспільно-політичної позиції, але й прибутковим бізнесом.

Аргументація прибічників встановлення пам'ятника Катерині II вражає своєю недолугістю і цинізмом.

Вони твердять, що слід відновити вигляд Одеси, який вона мала на початку XX ст. При цьому ігнорується історія міста більшої частини XX ст., яка далеко не завжди мала негативні моменти. Пропонується вкрай ретроградна позиція повернення колеса історії назад. Категорію «історичної справедливості» не можна розуміти примітивно. Ідея повернення вулицям Одеси їх дореволюційних назв та пам'ятників абсолютно ігнорує факт існування нині Української держави з її власними цінностями та законами. В межах цієї держави неможливо вшановувати осіб, що заперечували сам факт існування українського народу. До таких осіб беззаперечно належить і Катерина II. Вона не просто зруйнувала Запорозьку Січ - осередок української демократії й незалежності, вона послідовно проводила політику, спрямовану на нівелювання історичних відмінностей між Україною та Росією. Цілком зрозуміло, чому, скажімо, італійці не споруджують пам'ятників Муссоліні, росіяни Чінгісхану, а німці - Гітлеру. Так, це відомі історичні постаті, але ж вони не заслуговують на національну пошану. Звести пам'ятник Катерині II в Одесі чи в іншому місті України - все одно, що поставити пам'ятник Ейхману в Тель-Авіві.

Дотепним здається для русофілів й аргумент, що пам'ятник Потьомкінцям є лише пам'ятником фільму С. Ейзенштейна. Насправді, Одеса та інші міста України останнім часом наповнилися новими пам'ятниками героям кіно та літератури. І це не викликає спротиву, в тому числі з боку борців з Потьомкінцями. За їх логікою, повинні бути перейменовані й «Потьомкінські сходи» - один з символів Одеси. Але їх назва, напевно, буде зберігатися за ними доки це не буде перешкоджати планам російствуючих.

Інший аргумент, - мовляв, відновлення пам'ятника буде сприятипідтримці образу європейської, толерантної Одеси, - може викликати тількигірку усмішку. Які почуття може викликати монумент Катерині упредставників кримськотатарського, турецького, польського, єврейськогонародів? Роль імператриці в долі цих народів була насправді зловісною.Найменше прибічники створення російської Одеси переймаються історієюетнічних українців. Однак, нагадаємо деякі факти:

1763 р. - Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою уКиєво- Могилянській академії.
1764 р. - Інструкція Катерини II князю О. Вяземському про русифікаціюУкраїни, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини.
1764 р. - Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним -ліквідація українських навчально - культурних закладів та усунення від владиукраїнськомовних чиновників.
1765 р. - Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині такозацьких шкіл.
1766 р. - Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лишеті книги, які друкуються у московській друкарні та апробовані Синодом.
1768 р. - Придушення московськими військами повстання на правобережнійУкраїні під проводом Ґонти і Залізняка, відомого під назвою «Коліївщина».
1769 р. - Наказ Синоду, за яким українські книжки в церквах були заміненімосковськими.
1769 р. - Синод Російської Православної церкви заборонив Києво-Печерськійлаврі друкувати букварі українською мовою й наказав відібрати в людей тібукварі, які були вже на руках.
1775 р. - Підступний напад російських військ на Запорозьку Січ ізруйнування її після вирішальної допомоги запорожців росіянам у російсько-турецькій війні 1768 - 1774 pp. Пограбування козаків, захоплення їх майна тависилка багатьох із них у Сибір. Закриття українських шкіл при полковихканцеляріях. Двадцятип'ятирічне ув'язнення на Соловках останньогокошового отамана Петра Калнишевського.
1777 р. - План виселення кримських татар з Криму, українців - з України, ана обжиті ними місця переселення росіян. На здійснення цього плануА. Суворов за лічені дні виселив з Півдня України 32 000 душ чоловічої статі.
1777 р. - Після смерті від переслідувань та злигоднів геніальногоукраїнського композитора, академіка Болонської музичної академії МаксимаБерезовського (нар. 1745 р. у Глухові), уряд Катерини II забороняєвиконувати його твори й знищує багато його рукописів.
1780 р. - Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збираласяпонад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Східної Європи.
1781 р. - Знищення решток козацького самоврядування на Лівобережжі тазапровадження російської системи управління в 1783 р.
1782 р. - Катериною II створено комісію для заведення в Росії народнихучилищ, завданням яких було запровадження єдиної форми навчання тавикладання виключно російською мовою в усіх школах імперії.
1783 p. - Закріпачення селян Лівобережної України.
1784 p. - на території семи полків Гетьманщини (про три не збереглосявідомостей) було 866 українських шкіл, тобто, на кожну тисячу душнаселення припадала одна школа. Під кінець століття кількість населеннязросла утричі, а кількість шкіл зменшилася вдвічі, серед них українських небуло жодної.
1784 р. - Синод наказує митрополитові Київському й Галицькому Самуїлукарати студентів і звільняти з роботи вчителів Києво-Могилянської академіїза відхід від російської мови.
1785 р. - Наказ Катерини II в усіх церквах імперії правити службу Божуросійською мовою. Російська мова запроваджена в усіх школах України.
1786 р. - Синод знову наказує митрополитові Київському контролюватиЛаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а вКиєво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконенудля всієї імперії.
1789 р. - У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано «Порівняльнийсловник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська,спотворена польською.
1793 р. - Російські війська придушили повстання в селі Турбаї й жорстокорозправилися із селянами: понад два десятки селян померли, не витримавшикатувань, або були розстріляні, решту, після покарання батогами, вислали доСибіру або в інші губернії.

Процес заснування та розвитку певного міста не може бути зведений додіяння однієї людини-деміурга. Така позиція властива архаїчному мисленнюта імперській ідеології, згідно з якою історію творять царі. Глибокідослідження істориків Кабузана, Дружиніної та інших вже давно показалиобмеженість цього підходу на матеріалах історії Півдня України. Катерину IIне можна вважати ані засновницею Одеси, ані людиною, яка відіграла вісторії цього міста провідну роль. Підписаний царицею 27 травня 1794 р.указ, офіційна назва якого була "Об открытии свободного входа купеческихкораблей в Гаджибейскую гавань", був скоріше результатом активноїдіяльності групи прибічників торговельного розвитку Хаджибея-Одеси(И. Де-Рібаса, А. Грибовського та ін.), ніж проявом прихильного ставленнядо цього міста самої цариці. Катерина II готувала для Одеси роль заштатногоміста Тираспольського повіту Вознесенської губернії. „Столицею Півдня"Одеса стала лише в першій чверті XIX ст. всупереч планам „засновниці".

Катериненський майдан був спроектований 1794 р. Ф.Де-Воланом длябудівництва церкви Св. Катерини. Тривалий час майдан був порожнім, покинаприкінці XIX ст. там не було споруджено за проектом архітектораЮ.Дмитренко пам'ятник Катерині II. Цей пам'ятник хоч і мав архітектурнуцінність, проте суперечив історичній правді. Фігура цариці на ньому, що"попирала ногами" турецький прапор, домінувала над людьми, які насправдівідіграли в історії Одеси визначну роль - Й. Де-Рібасом та Ф. Де-Воланом.Присутні на пам'ятнику фігури фаворитів - Г. Потьомкіна та П. Зубова булизовсім недоречними, бо, так само як і сама цариця, ці постаті безпосередньо жодної участі у розбудові Одеси не брали. Пам'ятник був звичайнимідеологічним символом самодержавної імперії, який простояв наКатериненському майдані 20 років - з травня 1900 р. до травня 1920 p., апотім був замінений на ідеологічний символ більшовицької імперії -монумент К. Марксу.

Отже, ми, представники української громадськості Одеси рішучезаявляємо, що ані Катерина II, ані Петро І, ані жоден російський цар та їхсатрапи, ані більшовицькі вожді не заслуговують на те, щоб їм споруджувалиабо залишали пам'ятники в незалежній Україні.

Ми вимагаємо відповідної реакції з боку центральних органів влади. Длянас важливо почути чітку позицію Президента, міністра культури та іншихосіб щодо «війни пам'ятників» в Україні. Це буде доказом того, щоУкраїнська держава ще існує, а не перетворилася на конгломерат феодальнихвотчин з різними векторами зовнішньої та внутрішньої політики, у томучислі й у надважливій сфері духовної культури.

Ми вимагаємо активної спільної реакції всіх патріотичних сил Українина наругу над історичною пам'яттю українців. Досі вже розбрату та чвар. їмнемає місця перед загрозою національної катастрофи!Ми просимо представників польської, кримськотатарської, турецької,єврейської громад Одеси та решти України висловити свою позицію щодовстановлення пам'ятника Катерині II в Одесі та в інших містах України. Цедопоможе вашим співвітчизникам виробити свою позицію щодо важливихпитань історичної пам'яті.

Одеська містка організація «Південна громада»Всеукраїнського товариства «Просвіта»

Одеська обласна організаціяВсеукраїнського товариства «Просвіта»