Последние сообщения блогов

ББК 84(4Укр)

К 32УДК 883.3

ISBN 966-7511-36-7

Багато тисяч літ тому жила в Україні прекрасна дівчина.Була юна добра, ласкава, щира і при­вітна, готова всім допомогти. А колиглянула на кого своїми чарівними очима, то відразу відчували до неї прихильністьта любов. Співала вона так гарно, що здавалось — неначе то соловейко співає.Маленькі діти і молодь прагнули бути з нею разом. А вона розказувала діточкампро чудові речі, співала їм українські пісні і тим вливала любов до України йук­раїнського народу в їхні юні душі. Всім, хто був з нею разом, було дужеприємно, привітно і радісно. Всі чулися незвичай­но щасливими. А називалася цякрасуня УКРАЇНСЬКА МОВА. Жила вона в народі нашому і з народом нашим — ніколи зним не розлучалась. Бог наділив її не тільки красою, але й розумом. Що скаже іяк ска­же кому, то все те таке приємне і розумне, немовби розкидає поміж людейпрекрасні перли. Любила вишивати та й вбиратись у вишиванку.

Дівчина любила писатиписанки і роз­давати їх всім-всім, щоб поширювати цю красу і робити людей щасливими.З укра­їнською мовою наш нарід ріс, розвивався і творив чудову культуру, яку передавали зпокоління в покоління аж донині.

Все було гарно, приємноі радісно. Хо­тілось жити  життям  вільним — по-Божому.

Та знали люди, що єбагато зла на світі, яке змагає, щоб робити людям кривду.

Україна мала багатосусідів. Вони при­глядалися щасливому життю українського народу і стализаздрісними, що у них не так, як у нього. Деякі почали зазіхати на нашу землю,щоб собі її підкорити і па­нувати над нашим народом. Почались вій­ни, і ворогимали багато успіхів та поне­волювали наш нарід. Вонизабороняли українську мову, а накидали свою — чужу. Український нарід розбігався по ши­рокому світі, щоб рятувати себе ісвою рідну мову. Та чужина руйнувала їх ще більше, і наш нарідставав погноєм для чу­жих народів. Свої діти відрікались від рід­ного слова іставали чужинцями для свого народу.

З частиною українськогонароду поман­друвала й Українська Мова, шукаючи до­брої долі на чужині. МандруєУкраїнська Мова по світі, де зустрічає своїх земляків, яких не раз і невпізнає: чи це свої люди?

Одного разу потрапила в Америку та й побачила золотібані церкви. Аж серце врадувалось! Добилась до церкви і поба­чила вмурованукам'яну плиту з написом рідною мовою, коли цю церкву наші добрі людипобудували. "Ось тут, — подумала, — відпочину у своїх рідних". Стукаєдо дверей. Великі двері відчиняються і ви­ходить священик. Української Мови вінне прийняв, бо тут, каже, вже господарить англійська мова і тебе, УкраїнськаМово, тут не потрібно. І великі тяжкі двері з гур­котом зачинились! Щевідвідала деякі хати, але й там через англійську мову її не прийняли. Те ж самеі в Канаді. В Арґентині в українській хаті панує еспанська, в Бразилії — португальська, а в Москві вукраїнській хаті панує московська мова. Та найгірше, що вже і в рідній Українівикидають з хат українську мову, а дають першенствомосковській.

Іде, іде Українська Мова доріжкою і вже знеможена.Хотілось би відпочи­ти. Ось і бачить хатину під стріхою, стіни біленькі, аперед нею ростуть барвисті, пишні квіти. А збоку — садок вишневий. На верхухати гордо стоїть лелека. Як узрів лелека Українську Мову, то радіснозаклекотав — наче її привітав. Подумала та, що це, напевно, українська хата, болелек на Московщині нема — вони люб­лять Україну. Застукала до дверей. Дверівідчинилися. Проситься Українська Мова до хати на відпочинок по довгій дорозі.Аж тут чує голос з хати: що й тут говорять по-московськи. Ти, Українська Мово,нам і тут не потрібна! І двері гучно зачини­лись! З жалю мало не трісло серце Укра­їнської Мови. Все кругом українське, а вхату вже чужі люди не впускають. Думає Українська Мова: невже ж доведеться менідесь на світових роздоріжжях загинути? Де ж мені, бідній, подітись?

Іде, іде полями, лісами, тернистими дорогами, аж тутнатрапила на крислату липу. Подумала: під липою в холодочку відпочину. А якприємно було там! Пахло духмяним медом. Чулось радісне дзиж­чання працьовитихпчілок, що збирали нектар. Повівав легкий літній вітерець. Шуміло збіжжя нанедалеких полях. Як тут гарно, привітно, легко на душі! Неначе на правдиворідній землі. Ніхто тебе не кривдить, ніхто не насміхається. Всюди так свобідно! Всяка комашня виграє свої мелодії. Час від часу іпташинка зацвірінь­кає на липі. Тут, як у раю, — рідна країна, рідна земля.Положилась Українська Мова на зелену м'яку травичку і під липою за­снула, бо жпо такій непривітній подорожі було чого втомитись та й зажуритись. За­снулатвердим сном!...

Аж ось їй сниться: наднею літають ангелики. Всі повбирані у вишиванки. А ко­жнавишивка — інша красуня. Ось вони всі взялись за ручки і літаючи співають: "Гейу лузі червона калина похилилася, чогось наша славна Україна зажурилася. А митую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну гей-гейрозвеселимо". І тут вони стали рядочком перед спля­чою Українською Мовою івсі гуртом сказали: "Не журись, Українська Мово, ми тебе понесемо на нашихкрилах до всіх ук­раїнських дітей цілого світу, бо ми є їхніми ангеликами-хоронителями, і покажемо їм твою красу, якаприйшла до українського народу з далеких тисячоліть. Але сусіди-вороги стализаздрісними за твою красу і велич і намагались тебе знищити, а ук­раїнськомународові нав'язали свою чу­жинську мову. Наших людей нищили і ви­возили зрідної землі на чужину на по­гибель. Але українські діточки мають добрі і щирісерденька і вони тебе, Україн­ська Мово, приймуть".

Тут Українська Мовапробудилась. Від­чула, що відпочила. Розплющила очі і не віриться їй у те, щопобачила у сні:  перед нею стояв гурт гарних дітей, вбраних у ви­шиванки.Вона не знала, що й сказати, тільки дивилась і дивилась на тих чудових діточокі думала, що це знову якийсь сон.

В ту хвилину один зхлопчиків відваж­но запитав її: "А що ви тут робите на са­моті?".Українська Мова розповіла діточ­кам про своє горе і запитала, хто вони такі.Діти дружно відповіли: "Ми ГПУМ-ці — члениГуртка Плекання Української Мови. Нас уже багато по широкому світі. Миз'їжджаємось до столиці Києва на спільні зустрічі і прийшли до тебе, УкраїнськаМово, щоб тобі допомогти і щоб ти зав­жди була з нами. А коли ми молились донаших ангеликів, то вони сказали нам, що блукаєш самітня по широкому світі. Вони післалинас до тебе, щоб тобі допомогти. Ось і ми, Українська Мово, з тобою і не дамотобі загинути та ще й розбудимо любов до тебе у тих українських дітей, які відтебе відцурались".

З того часу Українська Мова вже не блу­кала сиріткою по широкому світі.Українські діти взяли її до свого товаристваі присяг­нули ніколи і нікому не дати знущатись над нею. Між собоюрозмовляли   українською мовою і співали українськи х пісень. А коли глянули на ту прекраснудівчину, що зветься

Українська Мова, то побачили, як вона зраділа і як краса її заясніланезрів­нянними кольорами, а з нею зрадів увесь український нарід,розки­нений   по   широкому   світі,  а особливо — славні ГПУМ-ці, які, взявшись заруки, вигук­нули:

"Слава і честьукраїнській мові на віки вічні і життя вічне!"