Последние сообщения блогов

У зв'язку з наближенням 9 травня, вчергове починає загострюватися темаУПА та українців - "ізмєнніков Родіни і фашистскіх пособніков", якініяк не хочуть, забувши про все, "в єдіном поривє" включатися востанній міф, що живить догниваючу імперію - "Вєлікую Побєду російского народа". Власнекажучи, істерія навколо теми УПА ніколи і не припинялася. За останніпівроку ця тема мусувалася з особливою активністю, про що ми згадувалиу замітці "УПА і сьогодення", і з цього приводу опублікували статтіпрофесора Залізняка.

В цій темі давно вже пора було б поставити крапку, як історикам, так іполітикам. В першу чергу пора припинити антинаукові розмови про"братні народи" (які ведуться з метою визискування "братнього народу")та політику подвійних стандартів, коли дії однієї сторони вважаютьсявійськовим злочином, а аналогічні дії іншої сторони – пожиттєвою місією «освободітєля».

Від того, що правдами-неправдами, підкупами і військовим вторгненнямчастину України втягнули в Російську імперію, українці і росіяни нестали братніми народами, а тим більше єдиним народом. З часів АндріяБоголюбського і Володимиро-Суздальського князівства почалась окремаісторія російського народу, яка не мала до українців жодноговідношення до другої половини ХVII століття, тобто 500 років.

Такого ж критичного розгляду потребує і інша улюблена тема росіян -"прєдатєльство" і "ізмєна Родінє". Нікому і в голову не прийдезастосовувати терміни "зрада окупантам" чи "зрада ідеалам чужинськогототалітарного режиму". То про яку зраду може йти мова стосовноукраїнців і Російської імперії чи СРСР? Якою "Родіной" для РоманаШухевича, Степана Бандери та мільйонів українців був СРСР?

В ХХ столітті проти більшовицької навали, фізичну та ідейну основу якої, як це повелося в Російській Імперії, складали представники народів та народностей Росії (разом - «русскіє»), боролися армії УНР, Директорії, Галицька армія, чисельні територіальні українські військові угруповання. За даними Історико-просвітницького правозахисного благодійного товариства "Меморіал" ім. Василя Стуса протягом 1921-1930 р.р. на територіях східної та центральної України відбулося біля 300 потужних збройних повстань проти окупантів зі сходу. Протягом 1922 року органами ЧК тільки у Запоріжжі (Олександрівськ) в результаті чисельних акцій з наведення «політичної стерильності» та бойових зіткнень з повстанцями було захоплено: 20 кулеметів, 2 833 гвинтівки, 335 револьвери, 405 шабель, 86 798 набоїв та маса іншого військового спорядження (О.В. Бєлаш, В.Ф. Бєлаш. «Дороги Нестора Махно»). Ці цифри свідчать про реальне відношення українців до «освободітєлєй». Розмах антибільшовицького (читай – антиросійського) повстання перетворив Україну на суцільне бойовище. З метою залишити без продовольчої бази повстанські загони, партизанські частини та військові об’єднання УНР під командуванням генерал –хорунжого Юрія Тютюнника та війська Головного Отамана Симона Петлюри, наступ яких очікувався у 1921 році, більшовицька Росія реалізувала безпрецедентний план терору голодом – Голодомор.

Але збройний опір не вщухав. За інформацією адміністративного управління НКВС УРСР з 1927 по 1929 роки в українського селянства в результаті військових спецоперацій було захоплено 27 296 одиниць вогнепальної зброї, 3474 одиниці холодної зброї та 76 205 штук різних боєзапасів. За тією ж інформацією протягом вказаного періоду проти представників окупаційної влади повстанцями було проведено 1804 бойові операції.

На початку 30-х років за даними ГПУ УСРР селянські заворушення охопили Монастирщину, Миколаївщину, Криворізьку та Тульчинську округи, Колодіївку, Жлоби, Комаргород. Містечко Мурафа повністю опинилося під контролем повстанців. Далі повстання перекинулося на Баланівці, Поташню, Бершадь, М’ястицький район, де біля 2000 повсталих селян, серед яких були і жінки з дітьми, безстрашно йшли проти кінних карателів.

Незважаючи на введення додаткових кавалерійських частин, повстали Дружинський і Ободівський райони. У Павлоградському районі Дніпропетровської округи повстання очолив лейтенант Червоної армії (це ж як допекли!). На придушення повстання до округи були направлені регулярні частини Червоної армії включно з танками та авіацією. Заворушення перекинулися на Брацлавський та Шпиковський райони, а у Петропалівському та Близнецькому районах Дніпропетровщини почав діяти повстанський загін із 60 багнетів під гаслом «Давайте завоюємо іншу свободу, геть комуну!». На кордоні Лубенського та Прилуцького районів селянами було організовано та озброєно загін з 30 бійців. Заворушення також проходили в Драбівському районі, в Херсонській, Хмельницькій та Вінницькій округах.

Тому, в цілях збереження контролю над ситуацією Кремлем вже у 1931 році було розроблено черговий план голодомору та блокади «заградітєльнимі» загонами повсталих районів та округ України, який, враховуючи наростаючий опір, негайно було втілено в життя.

26 січня 1934 року в Москві під час відкриття ХVІІ з’їзду ВКП(б) «партійним товаріщєм» росіянином Постишевим було проголошено: «За минулий рік ми придушили націоналістичну контрреволюцію, ми викрили націоналістичний ухил». Це була головна мета: перемогти українську Націю за допомогою голоду (В. Ульянич. «Терор голодом і повстанська боротьба…»).

Але історичні факти та цифри для окремих представників наукової та політичної верхівки сьогоднішньої України не є підставою для роздумів та осмислення української Національної Ідеї. Вони вперто, врозріз з життєвими реаліями, всупереч інтересам держави Україна та волі українського народу, в угоду та в поміч обтяжених українським питанням розвідувальних центрів та управлінь ГРУ РФ у Краснодарі, Смоленську, Брянську, Курську, Бєлгороді та Севастополі, продовжують свою стару пісню про «бандєровскіх отщєпєнцев», «бандітов», «прєдатєлєй» та українську «націоналістічєскую контрреволюцію». Але хвора уява кабінетних гризунів – це одне, а народна пам'ять – це інше. Зокрема, вона виражена в могилах та пам’ятних знаках тим, кого насправді вшановує та пам’ятає український народ:

Пам'ятники борцям за волю України Івано-Франківщини (Станіславщини). Коротка підбірка.

Відділ інформаційних досліджень